Санітарна освіта. Діяльність Товариства Червоного Хреста

Тема: Санітарна освіта. Діяльність Товариства Червоного Хреста

План

1.   Завдання і принципи санітарної освіти.

2.   Методи і засоби санітарної освіти.

3.   Санітарно-освітня робота в діяльності середнього медичного працівника.

4.   Організація санітарного активу.

5.   Товариство Червоного Хреста та Червоного півмісяця.

ЗАВДАННЯ І ПРИНЦИПИ САНІТАРНОЇ ОСВІТИ

Санітарна освіта (гігієнічне виховання і навчання) — це комп­лекс медико-соціальних заходів, спрямованих на формування здо­рового способу життя, санітарної активності населення. Санітарна освіта є галуззю ідеологічної роботи з населенням, невід'ємною ча­стиною охорони здоров'я, його принциповою основою, що вхо­дить до системи лікувально-профілактичних і санітарних видів діяльності медичного персоналу.

Завданням санітарної освіти є:

- удосконалення гігієнічного виховання населення шляхом про­паганди здорового способу життя, фізичної культури і спорту, упровадження їх у повсякденне життя;

- навчання раціонально харчуватися, викорінення шкідливих для здоров'я звичок, ознайомлення з причинами захворювань і травм та заходами щодо їх профілактики;

- активізація громадської діяльності населення у співдружності з медичними працівниками в галузі охорони здоров'я;

         - роз'яснення необхідності щорічної диспансеризації усього на­селення.

Принципи санітарної освіти:

1. Державний характер. Санітарна освіта є однією з функцій держави, що здійснюється за рахунок державних фондів, які вико­ристовуються для виховання здорового покоління, а гармонічний розвиток фізичних і духовних сил населення — це гарантія гро­мадського здоров'я. Тому санітарна освіта є одним з розділів дер­жавних планових завдань охорони здоров'я і здійснюється у кожно­му медичному закладі.

2.  Науковість санітарної освіти. Санітарна освіта і навчання на­селення заходам охо-рони здоров'я, наукова їх обґрунтованість з су­часних позицій сприяє популярності се-ред населення як офіційно затверджений факт, перевірений наукою.

3.  Профілактична спрямованість санітарної освіти, що здатна зменшити захворюваність, поліпшити стан здоров'я хворої люди­ни, підвищити санітарну культуру, сформувати гігієнічні знання. Це є важливою передумовою зміцнення здоров'я, підвищення пра­цездатності і довголіття.

4.  Масовість санітарної освіти виражається в широкому охоп­ленні гігієнічним вихованням і навчанням усього населення. Санітар­на освіта є обов’язковим розділом роботи кожного медичного працівника, вона включається у графік їх роботи з розрахунку 4 год на місяць. До роботи із санітарної освіти залучаються органи народ­ної освіти, школи, культурно-просвітні заклади, телебачення, радіо, будинки культури, клуби, бібліотеки, громадські організації.

У країні існують спеціальні заклади з санітарної освіти. Загаль­не керівництво здійснює Міністерство охорони здоров'я України, координує Державна рада з санітарної освіти. Науковим і методич­ним центром є Центральний науково-дослідний інститут санітар­ної освіти МОЗ України, де розробляють і видають плакати, мето­дичні матеріали, діапозитиви, організовують курси лекцій, конференції, семінари, виставки тощо.

Організаційно-методичне керівництво на місцях здійснюють бу­динки санітарної освіти (БСО). Функціями БСО є: планування, керівниц­тво, облік і контроль усієї санітарно-просвітньої роботи на всій тери­торії; постачання медичних закладів методичними посібниками, літературою з санітарної освіти; здійснення методичної допомоги ме­дичним працівникам; організація стаціонарних і пересувних виставок, лекцій, демонстрація діафільмів; організація університетів (факуль­тетів) здоров'я; організація гуртків, курсів санітарного активу (разом з працівниками СЕС проведення курсів з санітарного мінімуму для працівників громадського харчування, торгівлі, комунальних об'єктів).

У поліклініці кожного лікувально-профілактичного закладу є кабінет санітарної освіти, у якому працює інструктор з санітарної освіти— лікар або середній медичний працівник. Він складає план санітарної освіти для усього медичного персоналу (з розрахунку 4 год на місяць), веде журнал обліку цієї роботи; організовує виставки і оформляє приміщення; організовує випуск стінних газет, проведення лекцій; коор­динує роботу санітарного активу; допомагає БСО в організації універси­тетів здоров'я, кімнат (кутків) здоров'я при ЖЕКах, гуртожитках, клу­бах; веде облік роботи колективу з санітарної освіти.

МЕТОДИ І ЗАСОБИ САНІТАРНОЇ ОСВІТИ

Під час проведення санітарно-освітньої роботи застосовують такі методи навчання: усний, друкований, наочний, комбінований.

До усного методу належать лекції, бесіди, дискусії, виступи на конференціях, по радіо, на вечорах питань та відповідей, голосні читання тощо. До друкованого відносяться пам'ятки, листівки, статті в газеті, дошки питань і відповідей, гасла, книги, брошури, санітарні бюлетені тощо. До наочного — плакати, діапозитиви, на­туральні об'єкти, муляжі, фотографії тощо. До комбінованого—те­лепрограми, кінофільми, виставки, кутки здоров'я, університет здо­ров'я, курсові заняття, театралізовані постановки.

САНІТАРНО-ОСВІТНЯ РОБОТА В ДІЯЛЬНОСТІ СЕРЕДНЬОГО МЕДИЧНОГО ПРАЦІВНИКА

Велика роль у проведенні санітарно-освітньої роботи нале­жить середнім медичним працівникам. Так, медичні сестри щоден­но проводять індивідуальні бесіди з одужуючими хворими і члена­ми їх сімей у разі патронажу вдома, у поліклініках, лікарнях. Цю роботу вони здійснюють під керівництвом лікарів. Лікар допома­гає підготувати бесіду: рекомендує літературу, наочні засоби, ілю­страції, проглядає конспект. Лекція передбачає активну участь слу­хачів. Завдання медичного працівника, який проводить бесіду, полягає в тому, щоб зробити її цікавою шляхом втягнення слухачів до загальної розмови. На відміну від лекції бесіда проводиться з об­меженою кількістю слухачів.

З метою підвищення кваліфікації проводяться спеціальні гру­пові заняття медичних сестер на радах медичних сестер тощо.

Найбільш підготовлені медичні сестри можуть проводити (у палатах, червоних кутках, вдома у хворих, на дільниці) голосні чи­тання і бесіди з профілактики інфекцій-них захворювань, травм, отруєнь, з питань гігієни, надання першої допомоги у разі не-щасних випадків тощо. Медичні сестри можуть демонструвати діапози­тиви, діафільми з потрібними поясненнями, видавати газети, жур­нали, брошури і листівки; писати заміт-ки у стінні газети і санітарні бюлетені і допомагати оформляти їх; брати участь в орга-нізації і проведенні санітарно-просвітницьких виставок, занять з молод­шим медичним персоналом, проводити практичні заняття з санітар­ним активом і працювати з ним. Ор-ганізовувати вечори питань і відповідей. Останнє вимагає попередньої підготовки і ре-тельної ор­ганізації. Населення заздалегідь повідомляють про проведення та­кого вечора, ставлять скриньку для збору запитань. У деяких випад­ках такий вечір треба проводити спільно з лікарями-спеціалістами. Щодо стінних газет і санітарних бюлетенів, то вони відрізняються тим, що санітарні бюлетені більш стислі і висвітлюють якусь одну тему, актуальну на той час (донорство, профілактика грипу, вулич­ний травматизм, рахіт то-що). Замітки, статті, фотографії та інші ілюстрації монтуються на великому листку ват-ману і вивішуються на видному місці. Тематика стінних газет визначається профілем за­кладу, звичайно випуск присвячується комплексній проблемі нау­ково-популярного плану з використанням поточної інформації, заміток читачів, життєвих фактів, викла-дених зрозуміло, з аргумен­тованими порадами і консультаціями.

Велику санітарно-освітню роботу проводять середні медичні працівники під час оздоровчих заходів: це роз'яснення значення щеп­лень, необхідності своєчасної госпіта-лізації хворих, небезпеки кон­такту дітей з хворою дитиною, важливості дезінфекції. З усіма група­ми населення у процесі їх диспансеризації треба проводити постійну агітацію проти паління, зловживання спиртними напоями, боротьбу зі стресовими ситуаціями, адинамією як найбільш явними чинника­ми ризику, що можуть призвести до виникнення важких хронічних за­хворювань. Санітарно-освітню працю середні медичні працівники проводять під час профілактичних оглядів у школах, гуртожитках, на підприємствах  то-що. Так, у роботі із школярами можна використову­вати їх знання з гігієни, природознав-ства, біології, анатомії, залучаю­чи до цієї справи відповідних педагогів. Під час роботи з дітьми мож­на використовувати ігри, казки, яскраві картинки для вироблення гігієніч-них навичок. Робота з жіночими контингентами—вагітними, молодими матерями — спрямована на роз'яснення гігієни статевого життя, підготовку до материнства, боротьбу з абортами.

Санітарно-освітня    робота    з     працівниками     промислових підприємств спрямо-вана на ознайомлення з гігієною праці (боротьба з шумом, газами, пилом), особистою гігіє-ною (профілактика шкірних за­хворювань) і використання загального та індивідуального захисту.

У сільській місцевості санітарно-освітня робота має бути спря­мована насамперед на ознайомлення населення з правилами робо­ти з хімічними добривами й отрутохімікатами.

Не менш важливо вміти проводити санітарну освіту серед хворих. У такому разі необхідно ураховувати особливості психіки хворого, його підвищену помисливість й зацікавлення щодо свого захворювання. Ме­дичні працівники у такому разі повинні використовувати санітарну освіту як засіб психопрофілактики і психотерапії: треба заспокоїти хво­рого, вселити віру у видужання, переконати в необхідності спільними зу­силлями (хворого і медичного працівника) перемогти хворобу.

Велику увагу викликають виставки—сукупність різного роду виставлених для ог-ляду експонатів з будь-якої галузі гігієнічних і медичних знань з метою їх популяри-зації. Вони можуть бути стаціонарними і портативними. Стаціонарні виставки влаш-товую­ться в будинках санітарної освіти, медичних закладах. Краще доби­рати матеріал на одну тему, експонати ж повинні бути різно­манітними, конкретними і переконливи-ми. Пересувні виставки можна розміщувати у вагонах, агітаційних автомобілях, а також ор­ганізовувати у вигляді невеликих виставок-пересувок.

Середні медичні працівники повинні займатися санітарною освітою 4 год на тиждень, періодично підводити підсумки своєї роботи. Ефективність цієї роботи можна оцінювати за такими критеріями, як рівень санітарної культури, особливо дитячого населення, гігієнічні знання і поведінка якого значною мірою відображають санітарний стан навколишнього середовища, спосіб життя сім'.ї тощо.

ОРГАНІЗАЦІЯ САНІТАРНОГО АКТИВУ

У тісному зв'язку із санітарною освітою працює організація санітарного активу — санітарних уповноважених, санітарних дружин, санітарних і наркологічних постів. Іх фор-муванням і роботою керують первинні організації Червоного Хреста і Червоного Півмісяця за актив­ної участі медичних працівників. У школах, училищах, спеціальних на­вчальних закладах, крім санітарних постів, створюються санітарні дру­жини,  гуртки,  клуби юних  медиків.  Вони  проводять  роботу  з гігієнічного виховання і санітарного оздоровлення дитячих колективів, стежать за санітарним станом навчальних приміщень і спортивних за-лів та майданчиків, їдалень, буфетів, майстерень, інших приміщень; залуча­ються до загаль-ної оздоровчої і протиепідемічної роботи, до боротьби з пияцтвом, палінням, наркоманією та токсикоманією.

        ТОВАРИСТВО ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА І ЧЕРВОНОГО ПІВМІСЯЦЯ

Це масова добровільна громадська організація, яка спільно з медичними   праців-никами   здійснює   численні   профілактичні, санітарно-оздоровчі заходи, а також нав-чання першої медичної до­помоги, організацію безплатного донорства, допомогу потер-пілим від стихійних лих тощо.

Ця організація об'єднує 11 товариств Червоного Хреста і 4 то­вариства Червоного Півмісяця. Головні її завдання такі: залучення широких мас населення до питань охоро-ни здоров'я, прищеплення їм санітарно-гігієнічних навичок (підвищення санітарної культу­ри, створення санітарного активу, пропаганда донорства); залучен­ня населення до роботи щодо зміцнення санітарної оборони країни (навчання засобам захисту від су-часних засобів масового уражен­ня), боротьба за мир.

Міжнародна організація Червоного Хреста була створена у 1864 р. з метою надання медичної і правової допомоги пораненим і військовополоненим. У 1918 р. ця організація була реорганізована в Товариство Червоного Хреста, завданням якого було сприяти ор­ганам охорони здоров'я в допомозі пораненим, хворим і військово­полоненим, а також потерпілому населенню. З 1925 р. ця ор­ганізація стала Спілкою Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. З кожним роком зростала його діяльність щодо надання допомоги громадським органам охорони здоров'я, а в 1938 р. йому були пере­дані в розпорядження усі лікувально-профілактичні та інші закла­ди органів охорони здоров'я.

Існують районні, міські та інші товариства Червоного Хреста і Червоного Півміся-ця і їх осередки — первинні організації на під­приємствах, у навчальних закладах тощо. У своїй діяльності вони ке­руються принципами патріотизму, суспільного гуманізму, де-мокра­тії і самодіяльності. До їх завдання входять роз'яснення і пропаганда своїх цілей, активна участь в охороні здоров'я населення, пропаганда медичних і санітарно-гігієніч-них знань; участь у санітарно-оздоров­чих і профілактичних заходах, що проводяться органами охорони здоров'я і спрямовані на запобігання і зниження загальної та інфек-ційної захворюваності,  травматизму на підприємствах,  на транспорті, у школах тощо; участь в оздоровленні навколишнього се­редовища, поліпшенні умов праці і побуту насе-лення; підбір, підго­товка громадських санітарних інспекторів і залучення їх до поточно­го санітарного  нагляду  разом з СЕС;  підготовка і залучення санітарного активу до нагляду за хворими і літніми людьми вдома, участі у профілактиці захворювань і боро-тьбі із шкідливими для здо­ров'я звичками; пропаганда безплатного донорства, підготовка і залу­чення до роботи санітарних дружин і постів.

Товариство Червоного Хреста України — складова частина міжнародного руху: основні принципи його — захист миру, гу­манізм, запобігання військовій загрозі. Це то-вариство бере участь у розвитку міжнародних зв'язків, які сприяють розрядці напруже­ності, зміцненню миру і дружби між народами. Товариство Червоного Хреста коорди-нує свою діяльність із товариствами інших країн, планує і здійснює допомогу товарис-твам Червоного Хреста і Червоного Півмісяця інших країн у пошуку зниклих безвісти воїнїв-інтернаціоналістів і повернення їх додому; надає гуманітар­ну допомогу країнам, що розвиваються (медикаментами, одягом тощо), одержує гуманітарну допомогу за сприяння міжнародного Червоного Хреста і Червоного Півмісяця за програмою „Чор-нобиль” здійснює допомогу населенню всіх країн, що потерпіли від стихійних  лих,   епідемій,   голоду,   військових   і   політичних конфліктів, проводить спільну роботу із закладами охорони здо­ров'я України щодо організації безплатного донорства.

Успішно працюють медичні заклади Червоного Хреста і Чер­воного Півмісяця, за-сновані у зарубіжних країнах. Українські спеціалісти цих закладів здійснюють квалі-фіковану медичну допо­могу хворим, у співдружності з зарубіжними представниками Чер­воного  Хреста  і  Червоного  Півмісяця  займаються  розшуком українських та Іно-земних громадян, з якими було втрачено зв'язок унаслідок війни та з інших причин; до-помагають іноземним грома­дянам, які отримали притулок в Україні.

Служба милосердя Товариства Червоного Хреста України об'єднує навколо себе численний актив медиків. За їх сприяння надає медико-санітарну допомогу самотнім і знедоленим людям, створює санітарні і наркологічні пости, активи для догляду за хворими і самотніми, актив донорів, здійснює допомогу сім'ям загиблих, інвалідам.