Тема: Гігієна повітря.

Тема: Гігієна повітря.

План

1.Хімічний склад атмосферного повітря. Його гігієнічне значення.

2.Санітарно-гігіенічне значення забруднень атмосферного повітря і повітря закритих поміщень.

3. Джерела забруднення.

4.Особливості забруднення повітря.

5.Санітарна охорона атмосферного повітря.

Хімічний склад атмосферного повітря. Його гігієнічне значення.

Основними складовими частинами атмосфери є  азот (78,1%), вуглекислий газ (0,03%), кисень (20,95%) та інертні гази.

  Великі  кількості азоту надходять у повітря під час вул­канічних вивержень. Також азот ви­діляють  деякі  типи  гірських порід; виділяється під час згорання палива, яке міс­тить його; у ат­мосфері під впливом сонячного світла також утворюється (хоч і незначна кількість) сполук азо­ту, які потім з дощем і снігом по­трапляють на Землю. А під час біологічних процесів,  що відбуваються у рослинах та водоростях, остан­ні беруть його з атмосфери.

Головний для життєдіяль­ності людини компонент повітря—це кисень. Основне джерело ат­мосферного кисню — це рослини, які у процесі обміну речовин виділяють його з вуглекислого газу. Джерелом кисню є також фо­тохімічне розкладання водяної пари у верхніх шарах атмосфери під впливом ультрафіолетового випромінювання Сонця. Кількість кисню у атмосферному повітрі залишається майже постійною за­вдяки тому, що він витрачається на дихання людини і тварин, про­цеси горіння і окислення.

У разі низької концентрації кисню у повітрі (на підводних чов­нах, у сховищах, герметизованих кабінах літаків, у рудниках, шах­тах, занедбаних колодязях тощо), коли кисень витісняється інши­ми газами і рівень його значно знижується (4—5 %), спостерігається виражена киснева недостатність, яка зумовлює зни­ження працездатності і супроводжується кашлем, відчуттям жару у грудях, головним болем, прискореним серцебиттям, гіпертензією тощо.

Людина і тварини вдихають кисень і видихають вуглекислий газ. Джерелами поповнення атмосфери вуглекислим газом є вулкани та органічні речовини у стані гниття (рослини, листя, трупи тварин, відходи промислово-

го виробницт­ва, забрудники атмосферного повітря).

Вуглекислий газ легко розчиняється у воді, а крім того, його відбирають з повітря велика кількість рослин.

Відомо, що вуглекислий газ у атмосфері діє як скло в оранже­реї: він пропускає сонячну радіацію і не пропускає назад інфрачер­воне (теплове) випромінювання, внаслідок чого виникає так зва­ний тепличний ефект.

Відомо, що господарська діяльність людини призводить до підвищен­ня С02 у земній атмосфері, яка внаслідок цього втрачає здатність віддавати надлишок тепла у космічний простір. Ця небезпечна тен­денція може стати причиною глобальних кліматичних катаклізм.

Вуглекислий газ не має запаху, він у 1,5 разу важчий, ніж повітря (1г С02 займає об'єм 506 мл). Гранично допустима концен­трація його у повітрі закритих приміщень звичайно не перевищує 1 %. С02 — збудник дихального центру. Прискорення і поглиблен­ня дихання спостерігається за умови концентрації його у повітрі 2—3 %. У більших кількостях вуглекислий газ має наркотичну дію і може зумовити смерть. Ознаки отруєння вуглекислотою (подраз­нення слизової оболонки дихальних шляхів, кашель, відчуття жару у грудях, головний біль, прискорене серцебиття, підвищений ар­теріальний тиск, зниження працездатності) з'являються, якщо кон­центрація її у повітрі становить 4—5 %. Якщо ж є 8—12 %, то може настати знепритомніння і смерть.

Отруєння може настати у замкнутих або герметично закритих приміщеннях (шахти, підводні човни), а також у місцях, де можливий інтенсивний розпад органічних речовин (каналізаційні труби, бро­дильні чани на пивоварних заводах, глибокі колодязі, силосні ями).

Гігієнічне значення вуглекислого газу полягає у тому, що за його наявною кількістю судять про чистоту повітря у житлових і громадських приміщеннях. У разі великої кількості людей у приміщеннях, що погано вентилюються, концентрація вуглекисло­го газу може перевищувати 0,1 %. Повітря тоді набуває неприємно­го запаху і може зумовити порушення функціонального стану ор­ганізму. Паралельно накопиченню С02 у повітрі збільшується і вміст інших продуктів життєдіяльності людини, підвищується його температура і вологість. За такої умови у людей можуть вини­кати неприємне самопочуття і явища болю, що є наслідком пору­шення терморегуляції за рахунок підвищення температури і воло­гості повітря, а не результатом токсичного впливу С02.

Одним із важливих компонентів атмосфери є озон (03). Його утворення і розпад пов'язані з поглинанням ультрафіолетового проміння сонця, які згубні для живих організмів. Основна маса 03 розташовується на висотах 20—25 км, товщина шару складає близько 3 мм. Шар озону захищає поверх­ню Землі і усе живе на ній від жорстокого ультрафіолетового вип­ромінювання Сонця.. Найпомітніший вплив на озоновий шар можуть зробити деякі речовини, що потрапляють у тропосферу і по­водяться у цьому шарі хімічно інертно. Це насамперед хлорфторметани (фреони), що виділяються під час роботи холодильних уста­новок і використовуються як розчинювачі у промисловості, а також як пропеленти в аерозольних упаковках. Крім того, руйнуванню озону можуть сприяти закиси азоту, що виділяються у разі викори­стання мінеральних добрив, а також безпосередні викиди різноманіт­них речовин у стратосферу під час польотів надвисотних літаків. Рівень озону знижують хімічні компоненти, що утворюються під впливом сонячної активності.

Зменшення вмісту озону в атмосфері у глобальних масштабах по­силює небезпеку захворювань на рак шкіри і є причиною загибелі фло­ри і фауни. Це може призвести також до потепління на усій планеті.

Гігієнічне значення інших газів (інертних) у повітрі незначне. Вони не беруть участі у реакціях і не мають негативного впливу на людину. Значення їх, як і азоту, полягає лише у розбавленні кисню у повітрі.

Таким чином, атмосфера Землі є сумішшю газів, в основному азоту і кисню. Велике значення для підтримки рослинного і тварин­ного життя мають озон, вуглекислий газ і водяна пара.

Основна частина повітря знаходиться поблизу від поверхні Землі. По мірі віддалення від неї маса повітря у одиниці об'єму зменшується, тобто щільність повітря зменшується паралельно збільшенню висоти. Наприклад, на рівні моря за температури 0 °С 1 м3 повітря важить близько 1,3 кг. Той же об'єм повітря, але на ви­соті 7 км (теж за температури 0 °С) буде важити усього 0,6 кг.

САНІТАРНО-ГІПЄНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ЗАБРУДНЕНЬ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ і ПОВІТРЯ ЗАКРИТИХ ПРИМІЩЕНЬ

До складу атмосферного повітря завжди входить певна кількість пилу і мікроорганізмів. У 1 м3 повітря може знаходитися від 0,01 мг/м до декількох десятків міліграм і навіть грам пилу. Джерелом цього пилу є грунтові частки, що піднімаються вітром або транспортом, який рухається. Крім того, у атмосфері завжди знаходяться частки космічного пилу. Відомо, що на 1 км поверхні Землі за рік випадає близько 70 г космічного пилу. Виверження вул­канів збільшує кількість пилу у повітрі. Потужнішим джерелом за­бруднення повітря пилом є дим від спалювання вугілля, торфу та інших видів палива, а також викиди промислових підприємств.

Пил відносять до аеродисперсних систем — частки пилу (дис­персна фаза) розподілені у повітрі (дисперсне середовище). В аеро­дисперсних системах частки пилу набувають здатності знаходити­ся у завислому стані.

Ступінь дисперсії пилових часток має велике гігієнічне значен­ня, тому що вона визначає тривалість перебування часток пилу у повітрі і їх вплив на організм. Чим менші розміри пилових часток, тим довше вони знаходяться у завислому стані у повітрі, тим далі віддаляються від джерела викидання. Крім того, дуже дрібні част­ки пилу проникають у дихальні органи (але значною мірою і види­хуються). Великодисперсні частки пилу осідають з повітря, частко­во затримуються у поверхневих дихальних шляхах. Найбільш загрозливі — середньодисперсні частки, які проникають до альвео­лярної поверхні легень, затримуються там і можуть зумовлювати ураження бронхів і легень. Крім органів дихання пил може уража­ти і слизову оболонку очей, що зумовлює запалення кон'юнктиви, очний травматизм. Вміст пилу у повітрі коливається залежно від часу доби (зв'я­зок з особливостями діяльності людини), швидкості руху повітря, його температури і вологості, а також від благоустрою і гігієнічно­го стану населених місць. Пил, що знаходиться у повітрі, забруд­нює одяг, шкіру, житло.

Так, частки пилу подразнюють і уражають шкіру і особливо слизові оболонки, сприяють проникненню патогенних мікроор­ганізмів і зниженню опірності організму до інфекції. Тривалий вплив дуже дрібного пилу може призвести до закупорки пор і зни­ження потовиділення, інколи до 70 %. Виникає запалення кон'юнк­тиви та рогівки. Від 10 до ЗО % пилу, що пройшов через носову по­рожнину, відкладається у легенях. Пил, що проникає у легені, розчинюється секретом слизової оболонки дихальних шляхів або потрапляє у лімфатичні вузли. Деякі частки пилу можуть поступо­во накопичуватися у альвеолах, порушуючи їх функції. У людей, які постійно мешкають в умовах пилової атмосфери, спостерігаю­ться фіброзні зміни в легенях. Шкідливість, заподіяна пилом, зале­жить від його кількості, тривалості впливу і хімічного складу. До отруйних речовин відносяться, наприклад, їдкий натр, їдке калі, негашене вапно, що, потрапляючи на слизову оболонку, переходять у луги. Пил, що містить миш'як, ртуть, свинець, зумовлює отруєння. Свинцевий пил може накопичуватися в організмі, змінювати склад крові і кістковий мозок, зумовлювати м'язову слабкість і параліч променевого нерва, свинцеві кольки та енцефалопатію (запалення головного мозку), ураження печінки і нирок. Ртуть проникає у мо­зок, руйнує нервову систему, послабляє розумові здібності, приско­рює старіння.

Пилові частки, що знаходяться у повітрі, можуть викликати алергічні захворювання. Виникнення алергенів штучного походження зумовлене забрудненням повітря виробничими продуктами органічного походження. До них відносяться волосся, пір'я, квітко­вий пилок, борошно, тютюн, бактерії і дріжджі.

Пил може впливати на здоров'я людини опосередковано, оскільки, знаходячись у завислому стані і являючись ядрами кон­денсації для вологи, пил сприяє утворенню туманів. Пил і тумани, поглинаючи значну частину сонячної радіації, погіршують світло­вий клімат населених місць. Пил, який осідає на зовнішній по­верхні вікон, погіршує природне освітлення житла.

Гранично допустима середньодобова концентрація нетоксичного пилу у повітрі не повинна перевищувати 0,15 мг/м3, а максима­льно разова — 0,5 мг/м3.

Мікроорганізми потрапляють в атмосферне повітря з ґрунто­вим пилом і їх кількість залежить від запиленості повітря.

Найстійкішими до впливу чинників навколишнього середови­ща є анаеробні збудники правця, газової гангрени, ботулізму, а та­кож яйця гельмінтів. Взимку, коли грунт покрито снігом, кількість мікроорганізмів у повітрі зменшується.

Серед мікроорганізмів, що знаходяться у повітрі, особливо не­безпечними є патогенні — збудники грипу, кору, скарлатини, тубер­кульозу тощо. Частина цих мікроорганізмів гине від висушування і дії ультрафіолетового випромінювання. Тому особливо небезпечним є бактеріальне забруднення повітря житлових та інших закритих приміщень (лікарні, дитячі заклади, аудиторії тощо).

Для попередження бактеріального забруднення повітря житло­вих приміщень потрібний правильний і достатній повітрообмін, во­логе прибирання, а також дезінфекція повітря за допомогою хімічних препаратів, опромінювання бактерицидними лампами (БУВ-15, БУВ-30). Ці лампи треба встановлювати так, щоб за­побігти прямому впливу на очі людей.

З метою профілактики аерогенних інфекцій здійснюють систе­матичний мікробіологічний контроль повітря приміщень, виявля­ють джерела бактеріального забруднення. Об'єктами такого конт­ролю повинні бути лікарні, дитячі заклади, школи, аптеки, а також місця скупчення людей — кінотеатри, будинки відпочинку, кон­цертні зали, палаци спорту.

Повітря житлових приміщень вважається чистим, якщо у ! м3 його знаходиться не більше ніж 1500 мікроорганізмів, забрудне­ним — якщо їх кількість доходить до 2500. Для операційних і пере­в'язувальних загальна кількість мікроорганізмів повітря до робо­ти не повинна перевищувати відповідно 500 і 750, після роботи — 1000 і 1500 мікроорганізмів. Щодо патогенної кокової флори, то у 250 м3 повітря не повинно бути жодного її представника. В інших лікарняних приміщеннях повітря вважається чистим, якщо у ньо­му є не більше ніж 3500 мікроорганізмів на 1 м3 — влітку і не більше ніж 5000 — взимку. У разі виявлення патогенних мікроор­ганізмів повітря вважається забрудненим і епідеміологічно небез­печним.

Забруднення повітря газоподібними речовинами може відбува­тися у процесі розпаду органічних речовин, які містять азот (аміак), і в результаті гниття речовин, які містять білок (сірководень).

ДЖЕРЕЛА ЗАБРУДНЕННЯ ПОВІТРЯ

 Основними джерелами забруднення його є промислові підприємства, котельні, ТЕЦ, залізничний та автомобільний транспорт.

Найбільш розповсюдженими є продукти згоряння палива. У разі повного згоряння палива в атмосферу потрапляє С02 і пара води, якщо згоряння неповне — тверді частки, сажа, оксиди сірки, вуглецю, азоту тощо.

Зола містить 42—49 % кремнію (IV) оксиду, 23—37 % алюмосилікату, 9,8 — 16 % сполук заліза, кальцію, магнію.

У складі золи найбільше міститься кремнію (IV) оксиду. Його частки можуть глибоко проникати у легені і бути причиною виник­нення силікозу.

Власне сажа не має токсичності, але через наявність у ній смо­листих речовин (3,4-бензпірен) вона набуває властивості канцеро­гену, тривалий вплив якого може зумовити збільшення захворюва­ності населення на рак легень.

Серед забруднень атмосферного повітря продуктами згоряння найбільше значення мають оксиди сірки. Так, у разі згоряння вугілля і нафти з кожної 1 т палива утворюється відповідно 40—30 оксидів сірки у перерахунку на сірки (IV) оксид, що пояснюється високим вмістом сірки у вугіллі. Сірка, що знаходиться у паливі, може бути органічною, сульфатною і сульфідною. У разі згорання сульфатна сірка переходить у золу, а сульфідна і органічна згоря­ють, утворюючи сірки. (IV) оксид — з 1 г сірки утворюється 2 г сірки оксиду.

Сірки (IV) оксид — безколірний, із специфічним неприємним запахом газ, що уражає переважно органи дихання. Під час вдихан­ня повітря, забрудненого сірки (IV) оксидом уражається і травний канал, порушуються окисно-відновні процеси, пригнічується фер­ментативна активність, знижується імунобіологічна реактивність організму і спостерігаються порушення вищої нервової діяльності. Гранично допустима середньодобова концентрація сірки (IV) оксиду у атмосферному повітрі складає 0,05 мг/м3, максимально разова — 0,5 мг/м .

Двоокис сірки (сірчистий ангідрид) подразнює слизову обо­лонку очей і дихальних шляхів. Дуже великі концентрації сірчи­стого газу зумовлюють розвиток важкого бронхіту, викликають спазми бронхів. Тривала дія малих концентрацій цього газу при­зводить до виникнення хронічного гастриту, гепатопатії, бронхіту, ларингіту та емфіземи легень. Під впливом двоокису сірки відбувається загострення захворювань дихальних шляхів, рефлекторна зміна деяких функцій кори великого мозку, вини­кає тенденція до гіповітамінозу, гіпоглікемії, а також відставан­ня фізичного розвитку дітей та інші зміни у дитячому ор­ганізму.

Сірчистий ангідрид — отрута зелених насаджень, але особли­во чутливі до нього хвойні та фруктові дерева. Цей газ викликає ко­розію металевих покриттів (дахів, пам'ятників тощо).

Під час згоряння палива в атмосферу викидається багато вуг­лецю оксиду, або чадного газу. Це продукт неповного згоряння: з 1 т палива утворюється 20 кг чадного газу. Цей газ є дуже токсич­ним. Він не має кольору і запаху, не подразнює слизову оболонку, що значно посилює небезпеку отруєння ним. Чадний газ має спорідненість з гемоглобіном крові, яка у 200—300 разів переви­щує спорідненість гемоглобіну з киснем. Вуглецю оксид зв'язує останній і утворює карбоксигемоглобін, унаслідок чого у ткани­нах розвивається кисневе голодування. З крові вуглецю оксид ди­фундує у тканини і порушує в них активність дихальних фер­ментів і як наслідок — дихання тканин. Особливо чутливі до цього голодування клітини нервової системи.

Велика концентрація чадного газу у повітрі викликає у люди­ни головний біль, підвищену роздратованість, сильне серцебиття, розлад сну. У важких випадках—непритомність, судоми.

Середньодобова гранично допустима концентрація вуглецю оксиду у атмосферному повітрі складає 1 мг/м3, максимальна разо­ва — 6 мг/м3.

У разі згоряння палива у двигунах внутрішнього згоряння (ав­томобілі) у атмосферне повітря можливий викид великої кількості вуглецю (II) оксиду.

Вуглецю оксид легший від повітря — значна частина його відноситься вітром у поверхневі шари повітря, тому приземний шар атмосфери забруднюється порівняно мало. Але інколи побли­зу великих промислових підприємств можна виявити вуглецю ок­сид у концентрації 100—300 мг/м3.

Транспорт. Забруднення атмосфери повітря вихлопними газа­ми автотранспорту стає все небезпечнішим. Вихлопні гази автома­шин у своєму складі містять оксиди вуглецю, азоту, вуглеводні, сполуки свинцю, сажу та хімічні речовини, кількість яких складає 200 назв.

. Питома вага за­бруднення повітря великих міст за рахунок автотранспорту скла­дає 45—50 % (у деяких містах — значно більше). Кожний вантаж­ний і легковий автомобіль викидає у атмосферу 3,65 кг СО за добу. У відпрацьованих газах автотранспорту міститься близько 280 ком­понентів. До них відносяться взагалі продукти неповного згоряння палива (СІ, вуглеводні, альдегіди, сажа), а також оксиди азоту та не­органічні сполуки тих чи інших речовин, наявних у паливі (сполу­ки свинцю тощо).

Особливу групу серед токсичних речовин, що містяться у відпрацьованих газах, складають поліциклічні вуглеводи — канце­рогени, в тому числі найактивніший з них бенз(а)пірен. Для нього добрим адсорбентом є сажа.

Під час антициклонічної погоди і так званої температурної інверсії може створюватися смог, тобто газопиловий туман. Оскільки для його виникнення необхідне сонячне світло, то його звуть фотохімічним туманом, тому що в цей час виникають складні фотохімічні перетворення у суміші вуглеводнів та оксидів азоту ав­томобільних викидів.

У фотохімічному тумані утворюються нові речовини, що за своєю токсичністю значно перевищують початкові атмосферні за­бруднення і вважаються найнебезпечнішими для здоров'я, оскільки містять дуже отруйні компоненти—фотооксиданти. У багатьох країнах ступінь накопичення забруднюючих речо­вин вимірюється за допомогою безперервно діючих автоматичних обладнань і якщо забрудненість перевищує встановлений рівень, то починають звучати сирени. У такому разі водії повинні зупиня­ти автомобілі, вимикати двигуни і чекати, поки не буде подано сиг­нал продовжувати поїздку, тобто коли автоматичне обладнання визначить, що забруднення зменшилося.

З метою захисту атмосферного повітря від забруднення вики­дами автотранспорту велике значення мають містобудівні заходи. Вони включають засоби забудови і озеленення автомагістралей, розташування житлової забудови за принципом зонування: поруч з магістраллю будують невисокі будинки, потім висотні, а у глибині забудови — дитячі і лікувально-профілактичні заклади.

Оцінку автомобілів за токсичністю вихлопів проводять пере­сувні лабораторії діагностичної служби ДАІ. За декілька хвилин ро­боти двигуна видають об'єктивний діагноз. Чутливі прилади помітять навіть незначні відхилення від норми. Існують 2 види стандартів на норми і методи визначення шкідливих речовин у відпрацьованих газах автомобілів і двигунів. До першого з них відносять  ДСТ   12.2.2.03—77  «Охорона  природи.  Атмосфера. Вміст СО у відпрацьованих газах автомобілів з бензиновими двигу­нами. Норми і методи визначення», а також ДСТ 17.2.2.01—84 «Охорона природи. Атмосфера. Дизелі автомобільні. Димність відпрацьованих газів. Норми і методи вимірювань».

Другий вид нормативних документів — галузеві стандарти на нову продукцію, що передбачають перевірку відпрацьованих газов автомобілів з іскровим запаленням масою від 400 до 3500 кг, дви­гунів вантажних автомобілів і автобусів під час приймальних іспитів на підприємствах-виготовлювачах.

У 1982 р. набрав чинності галузевий стандарт ДСТ 37.001.234—81 «Охорона природи. Атмосфера. Дизельні авто­мобілі. Викиди шкідливих речовин з відпрацьованими газами. Нор­ми і методи визначення». Він установлює гранично допустимі нор­ми викиду СО, вуглеводів і оксидів азоту, а також визначає методику проведення вимірювань указаних компонентів.

Основними напрямками захисту довкілля від вихлопних газів є: а) удосконалення двигунів внутрішнього згоряння — треба зро­бити їх простіши-ми за конструкцією, легкими, економічними і «чистішими»; б) перевод автомобілів на дизельне паливо — у цьо­му паливі немає свинцевих присадок і викид СО та вуглеводнів знижується на 50—90 %, дизель економічніший за карбюраторний двигун на 20—30 %, а для виробництва дизельного палива потрібно у 2,5 разу менше енергії порівняно з виробництвом бензи­ну; в) використання газу в автомобілях — перевод автомобілів на природний газ. Природний газ — найкраще паливо для машин: він дешевий, краще, ніж бензин, змішується з повітрям, він повніше згоряє у двигуні, а тому і шкідливих речовин у відпрацьованих га­зах менше.

Промислові підприємства. Численні галузі промисловості є джерелами забруднень атмосферного повітря, в багатьох регіонах і містах — основними. Так, підприємства чорної і кольорової мета­лургії забруднюють повітря пилом, вуглецю (II) оксидом, азоту (II, IV) оксидом. Окис і двоокис азоту здатні різко подразнювати ле­гені і дихальні шляхи, вони зумовлюють виникнення запальних процесів у них. Під впливом оксидів азоту утворюється метгемо­глобін, знижується кров'яний тиск. Ці забрудники викликають за­паморочення, втрату притомності, блювання, задишку, а азоту (IV) оксид — кашель, нежить, підвищене слиновиділення.

Підприємства мідної і свинцево-цинкової промисловості вики­дають у повітря свинець, цинк, миш'як, ртуть. Підприємства алюмінієвої промисловості є джерелом забруднення повітря сполу­ками фтору і газами. Підприємства хімічної промисловості забруд­нюють повітря парою і газами різних хімічних речовин, серед яких є дуже токсичні. Так, сполуки фтору різко подразнюють шкіру і сли­зові оболонки. У разі їх тривалої дії можливе виникнення носових кровотеч, нежиті, кашлю, пневмосклеротичних змін у легенях. Вва­жається, що вони стимулюють розвиток атеросклерозу.

Вільний хлор і його сполуки впливають на нюх, світлову чут­ливість очей, порушують ритм дихання.

Сірководень впливає на нюх людини, зумовлює головний біль, слабкість, нудоту. Навіть малі концентрації сірководню можуть стати причиною функціональних порушень центральної нер­вової системи, серцево-судинної системи і статевої сфери у жінок.

Сірководень впливає на нервову систему, зумовлює явища гос­трої інтоксикації.

Штучні радіоактивні речовини з'явилися в атмосфері у зв'яз­ку з випробовуваннями ядерної зброї і розвитком ядерної промис­ловості. Джерелами штучної радіоактивності в атмосфері є реакто­ри, атомні електростанції або підприємства з дезактивації радіоактивних викидів, установки для збагачення урану тощо. Радіоактивні речовини знаходяться в атмосфері у пилоподібному стані або у поєднанні із частками аерозолю. Радіоактивні речовини адсорбуються пилом, людина вдихає його разом з повітрям або за­ковтує разом з рослинною їжею (радіоактивні речовини, що містя­ться у грунті або випадають на грунт разом з радіоактивними опада­ми, проникають у клітини рослин), з водою.

Із довгодіючих штучних радіоактивних елементів найнебезпечніші в біологічному відношенні стронцій-90, цезій-137, які дуже тривало, десятками років, позбуваються своєї радіоактив­ності і накопичуються в організмі, несприятливо впливаючи на тка­нини і кров.

Негативні реакції у відповідь на дію підвищених доз штучної радіоактивності виникають або безпосередньо у людини, яка потра­пила під цей вплив, або в наступних поколіннях. У першому випад­ку спостерігаються так звані соматичні зміни, якщо доза опроміне­ння 50—100 бер (Р). Смерть настає, якщо доза становить 700 Р. Гранично допустимою дозою у разі опромінення усього тіла вва­жається 0,3 Р у тиждень, а за умови тривалого опромінення для ве­ликих контингентів людей — 0,03 Р у тиждень. Але існує і відда­леніший генетичний ефект, який може виникнути у разі накопичення навіть найменших доз випромінювання і проявлятися у поступовій зміні характеру спадковості.

Постійний вплив радіоактивних речовин у малих дозах зумов­лює і негайні порушення з боку нервової системи, статевих залоз, травного каналу, органів дихання, гіпофіза, крові, серцево-судин­ної системи тощо. А все це скорочує тривалість життя людини. Є дані, що у разі постійного опромінення іонізуючим випромінюван­ням виникає канцерогенний ефект, тобто утворюються злоякісні пухлини. Отже, наявність штучних радіоактивних речовин у атмо­сфері,   опромінювання  понад  гранично  допустимими  дозами здійснює соматичний, канцерогенний і генетичний вплив на ор­ганізм людини.

Аерозолі. Слово «аерозоль» складається з двох коренів «аеро» — повітря, «золь» — розчин найдрібніших часток, тобто це система з газу і завислих часток — вільного пилу, крапель твердого тіла або рідини.

У природі є корисні і шкідливі аерозолі. До перших відносять­ся хмари, пилок із квітів, цілющі фітонциди, насичене солями морське повітря. До шкідливих належать вихлопні гази авто­мобілів, дим тощо.

Утворюються аерозолі під впливом індустріальних забруд­нень, вулканічних вивержень і космічного пилу. Кожний кубічний сантиметр повітря, яке ми вдихаємо у великому місті, містить від 10 до 1000 тис. дрібних часток, у сільській місцевості — близько 5 тис, над океаном — менше. Оскільки аерозольні частки малі, кожну з них окремо ми не бачимо, але за умови великої концентрації вони стають добре видимі.

З давнього часу для лікування туберкульозу застосовували повітря соснових лісів, тому що у хвойних заростях під впливом со­нячного проміння утворюються особливі цілющі природні сполу­ки з різних органічних речовин,  що виділяються рослинами внаслідок фотохімічних реакцій.

Важливою причиною зміни клімату Землі є стратосферний аерозольний шар. Він знаходиться на висоті 20—25 км і скла­дається в основному з крапель сірчаної кислоти розміром 0,3 мм. Зустрічаються у цьому шарі і частки солей, металів та багато інших речовин.

Частки, що знаходяться у цьому шарі, відбивають сонячне світло назад у космос, що призводить до зниження температури на Землі. Кожна частка в атмосфері існує 1—2 роки, у той час як у тро­посфері не більше ніж 10 діб, звідки вони швидко вимиваються до­щами і випадають на Землю.

Польоти надзвукових літаків і космічних кораблів багаторазо­вого використання можуть стати причиною суттєвої зміни стратос­ферного аерозольного шару та клімату Землі. Основним джерелом аерозольного шару є вулканічні виверження. Основний кліматич­ний ефект залежить не від попелу, частки якого швидко опадають на Землю через їх порівняно великі розміри, а від крапель сірчаної кислоти, що утворюються під час фотохімічних реакцій у стратос­фері. Стратосферний аерозольний шар, утворений з вулканічних вивержень, називають фоновим.

Нині виявлено нове джерело стратосферного сірчанокислого аерозолю — газ карбонілсульфід, що з'являється у результаті видо­бування і використання палива. Цей газ стійкий і легко проникає у стратосферу, де перетворюється у крапельки сірчаної кислоти. Отже, водночас із збільшенням видобування і використання пали­ва стратосфера все більше буде забруднюватися сірчанокислим аерозолем і його вплив на клімат Землі буде посилюватися.

ОСОБЛИВОСТІ ВИНИКНЕННЯ І ПОШИРЕННЯ ЗАБРУДНЕННЯ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ

Концентрація забрудників атмосферного повітря залежить від багатьох причин: від величини викиду. відстані від місця викиду, висоти його викиду, самоочищення повітря. Видалення аерозолей з атмосфери відбувається шляхом вими­вання їх опадами, осідання під впливом електричного поля у атмосфері, а також шляхом гравітаційного осідання. Якщо відсутні атмосферні опади, випадання аерозолей відбувається в результаті зіткнення нижнього шару повітря із земною по­верхнею і предметами, які знаходяться на ній. Так, повітряні потоки, що переносять забруднення, очищаються, якщо на їхньому шляху зустрінеться ліс.

Рівень забруднення повітря пов'язаний також і з фізичними чинниками, зокрема залежить від напрямку і швидкості вітру. Між швидкістю вітру і концентрацією забруднення атмосфери існує обернена залежність: чим менша швидкість повітря, тим триваліше зберігається початкова концентрація забруднення.

Ступінь забруднення повітря залежить і від його температури або температурних стратифікацій (температурних розшарувань). Відомо, що у разі підйому вгору через кожні 100 м температура повітря знижується на 1 °С. За допомогою конвекції тепле повітря піднімається, а холодне опускається. Інколи під час підйому на висоту температура повітря не змінюється (ізотермія), концентрація забруднюючих речовин у такому разі рівномірно зменшується з віддвленням від джерела забруднення. А якщо у разі підйому на ви­соту температура повітря не знижується, а підвищується, то такий  стан називають інверсією. У разі інверсїі повітря біля поверхні Землі стає холоднішим, ніж на

деякій   висоті,   і   забруднення може накопичуватися у призем­ному шарі атмосфери.

Між    концентрацією    за­бруднюючих речовин у повітрі і   температурою   атмосферного повітря    існує    обернена    за­лежність.   Так,   зі   зниженням температури вміст таких речо­вин, як сажа, сірки (IV) оксид, пил, збільшується. Концентрація речовин, що забруднюють атмосферне повітря, залежить також від атмосферно­го   тиску:   з   підвищенням   тиску   вміст   речовин   у   повітрі збільшується

Велике значення має і вологість повітря. Водяна пара кон­денсується  на  поверхні   різних  речовин,   що  забруднюють повітря і утворюють тумани. У такому разі значно збільшується концентрація токсичних речовин у нижніх шарах атмосфери

Поширення забруднення в атмосфері залежить також і від агрегатного   стану забруднюючих речовини (тверді частки, аерозоль пара, газ), від тривалості  перебування їх у  атмо­сфері (сірки (IV) оксид — від кількох годин до кількох діб вуглецю (II) ок­сид— від 1 до 3 міс тощо), від особли­востей джерела забруднення.

6. Санітарна охорона атмосферного повітря

Санітарна охорона атмосферного повітря передбачає впровадження комплексу заходів.

1)      Законодавчі - СН - санітарні норми 245-74, ДСТ «Охорона природи. Атмосфера »

2)      Планувальні - чітке функціональне зонування території населеного пункту.

3)      Технологічні - удосконалення технології виробництва або її заміна, впровадження техпроцесів із замкнутим циклом роботи, коли викиди або повністю переробляються або використовуються в подальших стадіях, переклад підприємств на газове паливо, конструювання високих труб (100 м)

4)      санітарно-технічних - золо і пиловловлювачі за допомогою різних установок типу циклонів, пиловідстійних камер.

5)      нагляд і контроль за забрудненням атмосферного повітря.

Контрольні питання до теми 2

1. Який природний хімічний склад атмосферного повітря?

2.     Гігієнічне значення складових атмосферного повітря.

3.     Санітарно-гігієнічне значення забруднень атмосферного повітря.

4.     Особливості  виникнення і поширення забруднення атмосферного повітря.

5.     Санітарна охорона атмосферного повітря

6.     Що таке антропогенне забруднення атмосфери?

7. Санітарно-гігієнічне значення забруднень повітря закритих приміщень.

8. Джерела забруднення атмосферного повітря.

9.  Назвіть основні речовини забруднення атмосферного повітря автотранспортом, при згорянні палива.

10.                  Назвіть основні речовини забруднення атмосферного повітря промисловими підприємствами.

12.    Які збудники бактеріального забруднення найнебезпечніші.

13.    Назвіть комплекс заходів щодо охорони атмосферного повітря.

14. Державний контроль за чистотою атмосферного повітря.