Гігієна дітей та підлітків

Гігієна дітей та підлітків

План

1.     Гігієнічні основи режиму дня навчальних закладів, Режим дня школяра.

2.     Гігієнічні вимоги до будівлі школи і шкільної ділянки.

3.     Гігієнічні вимоги до класних приміщень.

4.     Гігієнічні вимоги до шкільних меблів.

5.     Медичне обслуговування.

6.     Санітарно-гігієнічні умови до дитячих дошкільних закладів.

ГІГІЄНІЧНІ ОСНОВИ РЕЖИМУ ДНЯ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ, РЕЖИМ ДНЯ ШКОЛЯРА

Правильно організований режим учнів у школі — одна з основ­них умов для збереження їх здоров'я. Правильно організований ре­жим у школі створює сприятливі умови для підвищення якості на­вчально-виховної роботи і зміцнення здоров'я школярів. Основними елементами режиму школи є:

1)тривалість навчального року і перерви (канікули) упродовж календарного року;

2)правильна організація прийому дітей у школу;

3)тривалість навчального дня;

4)тривалість уроку і правильна його побудова не тільки у педа­гогічному, але і в гігієнічному відношенні;

5)оптимальний розподіл предметів залежно від ступеня їх важкості, чергування легких і важких уроків і занять;

6)раціональна організація перерв між заняттями з максималь­ним використанням свіжого повітря;

7)своєчасний прийом їжі упродовж навчального дня і правиль­на організація цього процесу;

8) забезпечення у приміщеннях школи зразкової чистоти,
зовнішнього порядку і дотримання усіх вимог шкільної гігієни;

9) правильна організація і нормування за часом класної праці
дітей і підлітків;

10)нормування домашніх завдань: час, необхідний для приго­тування уроків, кількість предметів; характер завдань (недопус­тимі лише усні або тільки письмові уроки);

11)органічний зв'язок шкільного режиму з цілодобовим режи­мом учнів.

Для усіх класів упродовж навчального року установлені канікули (осінні,  зимові,  весняні). Час проведення весняних канікул у сільських школах визначається залежно від кліматичних умов. Таким чином, крім загальних вихідних днів учням забезпе­чується відносно тривалий відпочинок упродовж усього навчально­го року. Чергування навчальних занять з канікулами дає мож­ливість   рівномірно   розподілити   програмний   матеріал,   що попереджає надмірне стомлення учнів, зберігає їх здоров'я, допо­магає відновити сили після кількох місяців напруженої навчальної праці.

Для режиму дня школяра важливе значення має раціональне чергування різних видів діяльності і відпочинку упродовж доби з урахуванням вікових особливостей.

Раціональний режим дня передбачає:

а) різні види діяльності, їх тривалість, раціональне чергування
і регулярність;

б) достатній відпочинок з максимальним проведенням його на
свіжому повітрі;

в) повноцінне харчування;

г)  гігієнічно повноцінний сон.

Тривалість навчального дня і зберігання працездатності учнів. Тривалість навчального дня є одним з важливих елементів шкільного режиму. Вона має відповідати віку дітей. Надто тривалий навчальний день різко знижує працездатність учнів. Крім того, велика кількість уроків упродовж навчального дня не дозволяє дітям і підліткам достатньо часу перебувати на свіжому повітрі, займатися іграми і спортом, що так необхідно для їх здоров'я і роз­витку. У зв'язку з цим кількість уроків кожного дня має бути обме­жена для школярів різного віку.

Складаючи розклад занять, треба ураховувати умови у даній школі (можливість праці в кабінетах, розклад учителів тощо), на­самперед гігієнічні моменти. По-перше, це чергування важких уроків з легкими. Розподіл предметів за важкістю дуже відносний і залежить від змісту уроку, методики викладання, ступеня зацікав­леності і активності учнів, особистості вчителя, його підходу до учнів і до навчального матеріалу, що він викладає.

Під час складання розкладу уроків слід ураховувати зміну пра­цездатності учнів упродовж навчального дня і навчального тижня.

На першому уроці школярі втягуються в роботу і працез­датність їх незначна; на другому і третьому уроках вона підви­щується, а на четвертому з'являються перші ознаки стомлення. Тому важкі предмети, що потребують найбільшого напруження діяльності кори великого мозку, слід ставити на другі і треті уроки, а в останні часи занять проводити легкі уроки. Змінюється працездатність і впро­довж тижня. Починаючи з четверга працездатність школярів зни­жується. Тому доцільно призначати на четвер уроки, що потребують меншого напруження і мають характер переключення.

Плануючи навчальні заняття, необхідно тим предметам або ви­дам занять, що потребують певного напруження зору, відводити час найкращого денного освітлення класів з урахуванням напрям­ку сонячних променів.

Взимку, коли природне освітлення класів знижене, не слід при­значати заняття, що потребують великого напруження зору, на пер­ший і останній уроки. Також треба стежити за тим, щоб не було підряд кілька уроків, на яких в основному пишуть або записують, оскільки в такому разі можуть стомитися очі і м'язи рук, а також увесь зоровий аналізатор, включаючи і відповідні ділянки кори ве­ликого мозку.

Щоб забезпечити нормальну діяльність нервової системи і відпочинок її вищого відділу — кори великого мозку, треба правиль­но планувати перерви упродовж усього навчального дня після кож­ного уроку.

Вплив перерв на стан організму і на нервову систему учня уста­новлено багатьма дослідженнями. Під час перерв учні мають мож­ливість дати м'язам розслабитися і нейтралізувати наслідки трива­лого сидіння на одному місці, глибоко і вільно дихати свіжим повітрям. Головне ж значення перерв полягає у тому, що вони за­безпечують відпочинок кори великого мозку.

Тривалість перерв упродовж навчального дня різна. Три­валість першої, третьої і четвертої перерв становить 10 хв, а другої (великої) перерви — 30 хв. У даному разі враховані насамперед інтереси учнів перших чотирьох класів, оскільки велика перерва розділяє навчальний день у цих класах на дві половини.

Необхідно дбати про гігієнічну організацію перерв з тим, щоб учні могли  подиха-ти свіжим повітрям, побігати і по-справжньому відпочити.

Головним змістом перерв між окремими уроками для учнів мо­лодших класів ма-ють бути рухливі ігри, прогулянки на шкільній ділянці і вільні рухи. Під час перерв слід заборонити дітям готува­тися до наступного уроку, а також повторювати прой-дений ма­теріал, оскільки у такому разі перерва перетвориться на додатко­вий урок і тим самим учні залишаться без необхідного відпочинку.

Шкільний режим повинен тісно пов'язуватися з цілодобо­вим режимом учнів, оскільки порушення останнього часто відби­ваються на шкільному режимі: збільшу-ється стомлення учнів, ви­никає несприятливий вплив на діяльність головного мозку, зни­жується успішність навчання, погіршується здоров'я дітей і підлітків.

Треба турбуватися про те, щоб і режим учнів у сім'ї відповідав вимогам шкільної гігієни.

ГІГІЄНІЧНІ ВИМОГИ ДО БУДІВЛІ ШКОЛИ І ШКІЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ

Будівля школи не повинна розташовуватися поблизу промис­лових підприємств, що виділяють шкідливі гази і дим. Вуличний шум заважає нормальній праці школи, тому її не слід будувати біля основних магістралей, де великий рух транспорту. Виконання цієї умови буде також сприяти запобіганню нещасним випадкам і захи­щати приміщення школи від пилу. Школи мають бути віддалені від місць скупчення людей (ринки, вокзали), а від місць проживання дітей знаходитися на відстані не більшій ніж 1—1,5 км. Тому най­краще розташовувати школи в середині кварталів або на тихих ву­лицях. Ділянка школи повинна мати розміри від 1,7 до 3 км² і розта­шовуватися на підвищеній місцевості з нахилом для стоку дощової води. Шкільна ділянка має бути незаболоченою. На шкільній ділянці передбачаються такі зони: навчально-дослідна, відпочин­ку, господарча і спортивна зона. Спортивна зона займає 35—40 % усієї площі земельної ділянки і включає майданчики для спортив­них ігор: футбольну, волейбольну, баскетбольну.

Навчально-дослідна зона представлена ділянками для дослідних культур, горо-ду, фруктового саду і ягідних кущів. На ній може бути ділянка для дослідних тва-рин.

Зона відпочинку має окремі майданчики для рухливих ігор.

Господарське подвір'я розташовують подалі від спортивних та ігрових майданчиків, воно має окремий в'їзд з вулиці. Госпо­дарська зона призначена для зберігання палива, харчових про­дуктів, інвентарю тощо. За відсутності каналізації тут улаштовують прибиральню і ящик для сміття. Господарське подвір'я від інших зон відгороджують зеленими насадженнями.

Зелені насадження на шкільній ділянці займають 40—50 % її площі,  розміщують-ся по периметру смугою не меншою ніж 1,5 м, а з боку вулиці — 6 м. Зелені насаджен-ня добре захищають від пилу як саму ділянку, так і приміщення школи. Щоб зелені насадження не заважали проникненню сонячного проміння до приміщення, відстань від будинку школи до дерев має бути 10 м, а до кущів — 5 м.

Основною гігієнічною вимогою до будинку школи є забезпе­чення у ньому здорового повітряного середовища, теплового і світлового режиму. Велике значення мають також поверховість бу­динку, розміщення окремих приміщень, будова сходів тощо.

Будинок школи не повинен мати більш чотирьох поверхів, тому що багатоповер-ховість утруднює вихід дітей на шкільну ділянку під час перерв, створює зайве наван-таження на серцево-су­динну систему, а такою може заважати швидкій евакуації у разі можливих нещасних випадків (наприклад, пожежа). На першому і другому поверхах слід розміщувати класи для молодших шко­лярів, на третьому — для учнів середньо-го віку, на четвертому — для учнів старшого віку.

Сходи  повинні  бути  зручними  для  пересування  великої кількості дітей. Глибина кожної сходинки повинна становити 27—30 см, а висота підйому —13—14 см. Кожен марш сходів пови­нен складатися не більше ніж з 12—13 сходинок.

ГІГІЄНІЧНІ ВИМОГИ ДО КЛАСНИХ ПРИМІЩЕНЬ

Основним приміщенням школи є класна кімната. Нормою площі класної кімнати вважається 1,25 м² на одного учня для мо­лодших школярів і  1,4 м² — для старших. Висота класного приміщення — 3,5 м, довжина — не більше ніж 9 м. Інакше учні по­гано будуть чути мову вчителя і їм буде важко читати написане на дошці. Ширина класу — не більше 6,2 м, тому що більша ширина буде погіршувати освітлення на партах, розташованих біля проти­лежної від вікон стіни.

Повітря класних приміщень у зв'язку з великою кількістю дітей, як перебува-ють там, упродовж навчального дня змінює свої властивості і може вплинути на здо-ров'я  учнів. В учнів, які знаходя­ться у приміщенні з забрудненим повітрям, з'явля-ється головний біль, слабкість, недокрів'я, знижується рівень їх працездатності. Чистоту повітря у класних приміщеннях оцінюють за вмістом вуг­лекислоти у повіт-рі, який не повинен перевищувати 0,07—0,1 %. Вищий вміст вуглекислоти робить повітря шкідливим для здоров'я учнів, сприяє швидкій втомлюваності. Підвищена температура і во­логість повітря у разі тривалого перебування у ньому учнів також знижують їх працездатність, оскільки за такої умови порушується нормальна робота системи терморегуляції і функціональний стан центральної нервової системи.

Повітряний режим класних приміщень вважається сприят­ливим за таких його параметрів: температура повітря — 16—18 °С, відносна вологість — 30—60 %, швидкість руху повітря — 0,2—0,4 м/с. Для того щоб у класному примі-щенні упродовж навчального дня вміст вуглекислоти не перевищував допусти-мої величини (0,1 %), на кожного учня залежно від його віку має припадати від 16 до 26 м³ повітря. А це можливе за умо­ви трьохразової зміни повітря класної кім-нати чистим повітрям протягом 1 год. Такий обмін забезпечується природною або штучною вентиляцією.

Найефективнішим засобом повітрообміну є провітрювання шляхом протягу. Однак воно може бути причиною деяких захворю­вань — ГРВІ, тонзилітів, невралгій тощо. Тому його треба проводи­ти під час перерв, коли діти знаходяться в іншому місці.

Для охорони зору школярів потрібний правильний світловий режим у класних кімнатах. Світловий коефіцієнт класних при­міщень має бути у межах 1:4—1:5. Вікна класу не повинні затем­нюватися іншими будівлями або деревами. Меблі у класі слід розміщувати так, щоб світло падало з лівого боку і тінь не падала на зошит. Для поліпшення освітленості класу стелю слід фарбува­ти у білий колір, стіни і парти — світлою фарбою. Брудне запиле­не скло затримує близько 50 % світлових променей, тому вікна по­винні бути чистими.

Для поліпшення природного освітлення у негоду і під час за­нять другої зміни влаштовують штучне освітлення, що має відповідати певним гігієнічним вимогам. Для класних приміщень допускається 150 лк у разі освітлення лампами розжа-рювання і 300 лк — за умови люмінесцентного освітлення. Для забезпечення такого рівня освітленості у класі площею 50 м² має бути 6—8 ламп потужністю 300 Вт кожна, тобто на 1 м² повинно припадати близь­ко 48 Вт. Освітленість вимірюють на робочому місці, де вона має бути не нижчою ніж 150 лк.

Другою гігієнічною вимогою є рівномірний розподіл світла по всій площі при-міщення. Для цього слід правильно розмістити світильники — приблизно на одна-

Мал. 24, Шкільні світильники з лампами розжарювання: / — СК-300; 2 — КСО-1; 3 — КС-1

ковій відстані один від одного у два ряди, по 4 у кожному, висота підвішування ламп—не менша ніж 3 м.

Для освітлення класних приміщень застосовують спеціальні світильники, що не мають надмірної яскравості і створюють розсіяне освітлення. Часто для цього застосовують світильники типу СК-300, КСО-1, КС-1.

Останнім часом для освітлення шкіл застосовують люміне­сцентні лампи. Гігієнічні дослідження показали, що у разі освітлен­ня   класу  цими  лампами  працездатність  учнів  підвищується (порівняно з освітленням лампами розжарювання). Для освітлення класного приміщення пропонуються такі установки: ШОД-2—40 і ШОД-2—80, які розташовують уздовж класу двома-трьома смугами.

Дуже важливо створити у класному приміщенні теплову рівно­вагу, оскільки пору-шення її призводить до напруження терморегу­ляторних механізмів, що, у свою чер-гу, знижує працездатність учнів і сприяє ранній втомлюваності. Так, у класному при-міщенні, де діти знаходяться у спокійному стані, оптимальною температу­рою повіт-ря вважається 16—18 °С. Зниження температури призво­дить до виникнення ГРВІ, а підвищення її зумовлює неприємне відчуття нестачі повітря, зниження працездат-ності.

Прийнятним у гігієнічному відношенні видом опалення є цент­ральне водяне. Конструкція нагрівальних приладів (радіаторів) має забезпечувати легке вилучення з них пилу. У цьому відно­шенні кращими є гладенькі, плоскі радіатори, що не тільки легше піддаються очищенню (порівняно з ребристими), але й виключа­ють можливість ушкоджень і травм.

Останнім часом широкого поширення набуло панельне опа­лення. За його умови нагріваються панелі стін, що забезпечує рівномірну температуру в усьому приміщенні.

Найкращим видом опалення є променисте. У такому разі ство­рюється можливість здійснення широкої аерації класу під час на­вчальних занять.

ГІГІЄНІЧНІ ВИМОГИ ДО ШКІЛЬНИХ ПАРТ, КЛАСНИХ ДОЩОК І РОЗСАДЖУВАННЯ ДІТЕЙ ЗА ПАРТОЮ

Основним видом обладнання класу є навчальна парта, що має відповідати зросту і пропорціям тіла учня, бути зручною, не викли­кати зайвих витрат енергії. Учень, який сидить на ній, повинен мати можливість повільно залишати своє робоче місце, не заважаю­чи при цьому сусіду, спокійно стояти під час відповідей з місця.

Від правильного улаштування парти і відповідності її про­порціям тіла, зрос-ту учня залежить правильна посадка шко­лярів, що у свою чергу, запобігає пору-шенням осанки і нормаль­ного зору.

Поверхня парти повинна бути гладенькою і чистою. Матеріал, з якого виготов-ляють парти, має бути теплопровідним і висо­коміцним. Таким матеріалом часто служить деревина хвойних порід, вільхи, берези або буку. Освітленість у класі ви-ща, коли кришки парт пофарбовані у світлі тони зеленого або зеленкува­то-блакит-ного кольору.

Навчальну парту слід мити гарячою водою з милом і з застосу­ванням дезінфек-ційних засобів.

Усі вищеперелічені вимоги ураховано у двомісній парті з дере­вини, конструкцію якої запропонував Ф.Ф.Ерісман. Важливим еле­ментом у парті є похила кришка сто-лу і сполучення сидіння із сто­лом. Похиле положення кришки столу створює спри-ятливі умови для роботи очей, сприяє кращому засвоєнню видимого тексту за умо-ви найменшого нахилу голови, а також зменшує акомодаційну роботу очей під час читання і писання.

Сполучення стола і сидіння парти створює умови для правиль­ної посадки шко-ляра за партою і дає йому можливість обпиратися спиною на спинку парти, що зни-жує втомлюваність і є одним з важ­ливих заходів попередження викривлення хребта.

Глибина сидіння парти має відповідати 2/3—3/4 довжини стегна школяра. Це забезпечує стійке і зручне положення його. Якщо глиби­на сидіння більша, його край буде стискувати кровоносні судини і нерви у підколінній ямці. Якщо глибина сидіння менша, учень буде з'їжджати з нього, тобто положення його буде нестійким.

Висота сидіння над підлогою мас відповідати довжині гомілки шко­ляра. У разі біль-шої висоти школяр втрачає опір ніг об підлогу, а якщо висота менша—буде згинати ноги в колінах і кульшових суглобах під гострим кутом, що призводить до порушення в них кровообігу.

Для правильної посадки школяра за партою слід створити таке сполучення стола парти і її сидіння, яке визначається правильною дистанцією спинки, сидіння та дифе-ренцією парти.

Дистанція спинки — відстань від заднього краю кришки сто­ла до спинки парти. Дистанція має дорівнювати діаметру (перед­ньо-задньому) грудної клітки школяра плюс 3—5 см. Неправильна дистанція спинки може зумовити обмеження рухів школяра або не­зручну позу. Так, у разі малої дистанції школяр буде затиснутим між краєм кришки стола і спинкою сидіння парти, а якщо величина дистанції більша, йому доведеться дуже пригинатися до книги або зошита, що, у свою чергу, може призвести до викривлення хребта.

Дистанція сидіння парти — відстань між переднім краєм сидіння по горизонталі і проекцією заднього краю кришки стола на площину сидіння. Дистанція сидіння може бути трьох видів: пози­тивна, нульова і негативна.

Позитивною дистанція сидіння парти вважається тоді, коли перпендикуляр, опущений із заднього краю кришки стола, припа­дає на продовження площини світла, тобто на вільний простір пе­ред сидінням. За такою дистанцією створюється значна відстань між столом парти і краєм сидіння, а це примушує школяра відхиля­тися від спинки парти, внаслідок чого він втрачає опір для спини.

Нульовою дистанція парти вважається тоді, коли задній край кришки стола і передній край сидіння знаходяться на одному рівні, тобто коли перпендикуляр, опущений із заднього краю кришки сто­ла падає прямо на край сидіння.

Негативною дистанція сидіння парти буде тоді, коли передній край сидіння заходитиме за задній край кришки стола, тобто коли проекція заднього краю кришки стола буде знаходитися у межах сидіння, тобто коли край сидіння заходить за край кришки стола на 4 см. Така дистанція забезпечує школяру найбільш зруч­ну, стійку і невтомлювальну посадку за партою і виключає мож­ливість викривлення хребта та порушення зору.

Диференція парти — відстань від заднього краю кришки сто­ла до сидіння по вертикалі. Розмір диференції має дорівнювати різниці висот сидіння і ліктя вільно опущеної руки сидячого учня плюс 5—6 см. Правильна диференція дозволяє учню покласти на парту передпліччя не опускаючи тулуба. Існують суворо установ­лені величини диференції залежно від зросту і пропорцій тіла шко­ляра. Якщо диференція парти буде меншою установленої величи­ни, школяру треба буде нахилятися над столом парти, що завадить дихальним рухам грудної клітки і зумовить швидку втому. У тако­му разі можливийі розвиток лівобічного сколіозу у зв'язку з виму­шеним опущенням правого плеча. Якщо диференція парти буде пе­ревищувати установлену величину (низьке сидіння і високий стіл), то через вимушене підняття правого плеча можливий правобічний сколіоз.

Зручність парти визначається зростом учня. Одна і та ж парта може бути використана учнями, зріст яких коливається у межах 10 см. Крім зросту учня ураховуються стан органа зору, слуху та інші по­казники стану здоров'я, а також індивідуальні особливості. Учні низького зросту розсаджуються у класі спереду, вищі — ззаду, із зниженим зором — у першому ряду від вікон, а з слабким слухом — спереду, ближче до вчителя. Дітей, хворих на ревматизм, схильних до ГРВІ, розсаджують за парти, розташовані подалі від вікон. З ме­тою профілактики порушень осанки слід два рази на рік міняти місцями сидячих у першому і третьому рядах. Розсаджування учнів за парти здійснюється вчителем після обов'язкової консуль­тації із шкільним лікарем або медсестрою.

Парти у класах установлюють у три ряди так, щоб природне світло падало з лівого боку. Менші за розміром парти установлю­ють ближче до класної дошки, а більші за розміром — далі. Відстань від дошки до перших парт повинна становити 2 м, а до останньої парти — не більше ніж 8 м. Найвіддаленіше від вікон місце має знаходитися не далі ніж за 6 м.

Поверхня класної дошки повинна бути рівною, без впадин і випуклостей, пофар-бованою у темний колір. З краю дошки має бути жо­лоб для збору часток крейди, щоб не забруднювалася підлога, і неве­ликі ящики для крейди та ганчірки. Висота дошки не повинна перевищувати 3 м. У 1—4-х класах дошку закріплюють над підло­гою на висоті 85 см, а у 5-х і старших класах — на висоті 95 см.

МЕДИЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ ШКІЛ

Медичний  персонал у  школах  виконує  профілактичну  і лікарську  роботу.   Це  здійснюється  за  допомогою  медичних оглядів, лікарсько-педагогічних спостережень під час занять та спортивних змагань, при проведенні спортивних ігор, санітар­но-гігієнічного нагляду за шкільними приміщеннями і приміщення­ми для проведення спортивних занять та змагань.

Фізичні вправи, що виконують учні, повинні бути суворо дозо­ваними, буду-ватися з урахуванням віку, статі і фізичної підготовки школярів, проводитися систематично. Якщо у тих, хто займається, порушується координація рухів, погіршуються самопочуття, сон, з'являються дратівливість, блідість, задишка, біль у ділянці серця, заняття слід тимчасово припинити.

На початку навчального року шкільний лікар проводить ме­дичний огляд усіх учнів, щоб мати уявлення про стан здоров'я і фізичну підготовку кожного з них на даний період часу. Під час оглядів лікар приділяє особливу увагу тим учням, які мають плоско­стопість, деформацію хребта, порушення осанки, і призначає їм відповідний комплекс вправ для виправлення цих відхилень. Дані огляду заносяться у медичну карту школяра.

На основі даних поглибленого медогляду лікар проводить роз­поділ учнів на медичні групи: основну, підготовчу і спеціальну. До першої входять здорові діти, які не мають відхилень у фізичному розвитку і стані здоров'я. Дітям цієї групи дозволяється займатися фізичними вправами у повному обсязі програми.

До підготовчої групи відносяться практично здорові діти, які ма­ють деякі морфологічні і функціональні відхилення у стані здоров'я, без достатнього ступеня фізичної підготовки. Це діти з поганим фізичним розвитком, які перенесли будь-яке гостре інфекційне захво­рювання (скарлатина, кір, грип), що ослабило їх фізичну підготовку.

Школярі основної і підготовчої груп займаються на уроках разом. Але другі об-межуються у вправах, що пред'являють підвищені вимоги до їх організму, наприк-лад, до серцево-судинної і дихальної систем.

До спеціальної групи відносяться школярі, які мають значні відхилення у стані здоров'я. Це ослаблені діти, у яких спостерігаю­ться виражені відставання або дефекти фізичного розвитку, що поєднуються з відхиленнями у стані здоров'я (порушеннями ор­ганів опорно-рухового апарату, патологією серцево-судинної і ди­хальної систем у стадії компенсації і субкомпенсації тощо). Такі діти потребують особливої організації занять і суворого дозування рухової діяльності.

Діти, які перенесли гострі інфекційні захворювання, хірургічні втручання, ті, хто був травмований, тимчасово звільняються від за­нять фізичною культурою на термін, що установлює шкільний лікар.

Школярі, які займаються у спортивних секціях і виступають на змаганнях, по-винні перебувати на постійному диспансерному обліку у школі і проходити ме-дичні огляди перед кожним змаганням. По­вторні лікарські обстеження прохо-дять діти, які скаржаться на втом­люваність, або ті, у яких погіршилась успіш-ність і поведінка.

Після медичного огляду лікар повідомляє класному керівнику, вчи­телю фізкультури і праці про результати обстеження і свої пропозиції.