Гігієна лікувально-профілактичних закладів

Тема: Гігієна лікувально-профілактичних закладів

План

1.Гігієнічні вимоги до лікарняної ділянки; принципи планування території лікарні.

2.Гігієнічні принципи планування лікарні, лікарняних відділень, палатної секції

3.Санітарно-гігієнічні вимоги до облаштування та утримання ФАПів.

4. Санітарно-гігієнічний режим лікувальних установ: прибирання приміщень, миття посуду, підтримання чистоти повітря, використання деззасобів.

5.Особиста гігієна персоналу, інструментальні та лабораторні дослідження, професійні шкідливості.

6.Особливості збирання, видалення та знешкодження лікарняних відходів.

1. Гігієнічні вимоги до лікарняної ділянки; принципи планування території лікарні.

 Лікарні загального типу, що мають стаціонар і поліклініку, розміщують у межах селітебної території. Земельна ділянка має бути розташована з навітряного боку і на значній відстані від джерел шуму та об'єктів, які забруднюють повітря. На її території рівень шуму у денний час не повинен перевищувати 45, а у нічний - 35 дб.

За умови сучасних систем лікарняного будівництва потрібно не менше ніж 100-150 м²  території у розрахунку на 1 ліжко. Забудова території - до 15-18% її загальної площі.

Лікарняну ділянку поділяють на такі основі функціональні зони:

1)                                            лікарняних корпусів-неінфекційних, інфекційних (окремо);

2)                                            садово-паркову;

3)                                            поліклініки;

    4)         господарську тощо.

Лікарняні корпуси мають бути світлими, оточеними зеленими насадженнями, загальна площа яких не повинна бути меншою ніж 60% ділянки. Вони мають знаходитися від кордонів ділянки не менше ніж за 30 метрів. Розрив між фасадами сусідніх корпусів повинен бути не менше ніж дві з половиною висоти протилежного будинку, відстань між торцями - 15 м. Інфекційні відділення розміщують у глибині ділянки, до них повинен бути окремий в'їзд.

Будинок поліклініки розташовують ізольовано від лікувальних корпусів на відстані 30-50 м від них. Вхід в зону поліклініки повинен бути окремим.

В ізольованому місці, не видному з вікон лікарняних корпусів, розміщують патологоанатомічне відділення з моргом.

Господарче подвір'я розташовують з підвітряного боку і нижче за
рельєфом місцевості, на відстані 30-40 м від лікарняних корпусів. На цьому
подвір'ї розміщують центральну котельну, пральню з дезінфекційною
камерою,    гараж,    складські       приміщення,    овочесховище,    харчоблок.

Господарчий двір ізолюють від інших зон зеленою смугою шириною 8-10 м.

Інфекційне, туберкульозне та психіатричне відділення розміщують в окремих корпусах, або у спец, закладах.

Раціональне взаєморозміщення стаціонарних відділень повинно сприяти здійсненню лікувального процесу, полегшенню праці медичного персоналу, запобіганню внутрішньолікарняних інфекцій, створенню оптимальних гігієнічних умов.

На периферії ділянки слід насаджувати 15-ти метрову зону зелених насаджень, які огороджують від шуму, пилу, вітрів, а також при спекотній погоді пом'якшують мікроклімат території, перешкоджаючи перегріванню організму, що для стану багатьох хворих дуже важливо. А якщо вікна палат виходять на переферію ділянки, то захисну зону збільшують до 30 м.

Дуже добре, якщо є ділянки зелених насаджень біля кожного корпусу і загальнолікарняний сад (не менше ніж 25 м² на 1 ліжко).

Забудова лікарняної ділянки будівлями не повинна перевищувати 15%, до 60-65 % ділянки мають займати всі види зелених насаджень, а решта 20-25%) це господарче подвір'я, проїзди і доріжки.

У приймальному відділенні проводяться реєстрація, медичний огляд і обстеження, санітарна обробка хворих і надання їм невідкладної допомоги.

Акушерське, дитяче, психо-неврологічне, туберкульозне та інфекційне відділення повинні мати окремі відділення для прийому і виписки хворих. Планування приймального відділення має передбачати принцип поточності руху поступаючих хворих і тих, які виписуються.

Основними приміщеннями приймального відділення є: вестибюль - очікувальна з реєстратурою, гардеробом, довідковою, оглядальна і кабінет чергового лікаря, приміщення для санітарної обробки (роздягальня, ванна с душем, одягальня); маніпуляційна з перев'язувальною, бокси і діагностичні палати для хворих з нерозпізнаним діагнозом, санвузли та інші підсобні приміщення.

У приймальному приміщенні акушерського відділення передбачаються дві оглядові - для поступаючих у фізіологічне пологове відділення і у відділення патології вагітності.

2. Гігієнічні принципи планування лікарні.

Сучасна неінфекційна лікарня має такі структурні підрозділи:

1)     приймальне відділення і приміщення для виписки хворих;

2)                                            палатні відділення - терапевтичне, гінекологічне, хірургічне тощо;

3)                                            лікувально-діагностичне відділення (операційний блок, відділення анестезіології і реанімації, рентгенологічне відділення, відділення функціональної діагностики тощо);

4)                                            патологоанатомічне відділення;

5)                                            аптека, центральне стерилізаційне відділення, харчоблок, пральню, гараж тощо.

Основою будь-якого лікарняного відділення є палатна секція з числом ліжок не більше ніж 25. До складу палатної секції неінфекційного відділення входять палати, приміщення для денного перебування хворих, їдальня, лікувально-допоміжні і господарські приміщення.

Найдоцільніше комплектувати секції палатами на 2-4 ліжка, а для важкохворих передбачаються 2-3 одноліжкові палати.

У палатній секції дитячого відділення передбачається кімната для ігор і веранда, яка опалюється, а у відділеннях для дітей грудного віку - приміщення для годування, зціджування грудного молока і його стерилізації.

На кожного хворого у палатах має припадати не менше ніж 25 м3   повітря. Такий повітряний куб забезпечується у разі висоти палати 3,2-3,5 м і площі на одного хворого 7-7,5 м2. Розміри палат залежить від профілю і віку хворих. Так, у палатах загального типу для дорослих і дітей площа на одне ліжко становить 9м2, а в палатах на двоє ліжок і більше 7-6 м2 відповідно.

Коридори, прилеглі до палат, повинні мати ширину не менше ніж 2,4 м, щоб не виникло труднощів у разі розкладання ліжок, носилок.

Необхідний повітрообмін у палатах для дорослих складає 40мЗ повітря на 1 ліжко, що досягається за допомогою штучної вентиляції, або багаторазового провітрювання. Комфортна температура повітря в палатах для дорослих -18-20С, а в дитячих -22С; відносна вологість - 50-60%, швидкість руху повітря - не більше ніж 0,4 м/с, світловий коефіцієнт в палатах 1:5, 1:6; КПО - не менше

1%; штучне освітлення - в операційних - люмінісцентні лампи -400 лк, лампи розжарювання - 200 лк, кабінети лікарів - люмінісцентні лампи - 500 лк, лампи розж. - 200 лк, палати - люмінісцентні лампи - 100 лк, лампи розж. - 50 лк.

Опалення в лікарняних приміщеннях - водяне або променеве.

Водопостачання - центральне, в крупних лікарнях на 1 койку 240-400 л води, в маленьких - 100-150 л.

Самостійні інфекційні лікарні будуються у великих населених пунктах. Частіше інфекційні відділення входять до складу загальних лікарень і розміщуються в окремих будівлях.

Для прийому інфекційних хворих передбачаються приймальні бокси. Хворий поступає в бокс з вулиці через вхідний тамбур. В інфекційному відділенні вхід для поступаючих і вихід для виписаних хворих повинен бути окремими.

До складу відділення входять бокси, напівбокси і палатні секції.

Повний бокс (площею 22м2) має зовнішній виход з тамбуром, ванну, унітаз і палату на 1 ліжко. Для входу персоналу з боку відділення є шлюз, де персонал змінює халат і дезінфікує руки. Для їжі і посуду в боксі є шафа.

Напівбокс, на відміну від боксу, немає зовнішнього окремого виходу.

У боксованій палаті (дитячі інфекційні відділення) кожне ліжко відокремлено від іншого неповного скляною перегородкою, що запобігає інфекції.

З метою запобігання поширенню інфекції з повітрям його витяжка у боксі має переважати над притоком, а вентканали ізольованими.

Операційний блок розміщують окремо від палат. У нього входять: операційна, передопераційна стерилізаційна, наркозна і матеріальна. Операційну орієнтують на північ, СК-1:5, в операційний слід передбачати кондиціонування, або окрему приточну-витяжну вентиляцію із забезпеченням кратності повітрообміну +10, -8.

У зв'язку із широким застосуванням з метою діагностики і лікування методів, що грунтуються на використанні радіоактивних речовин у лікарнях влаштовуються радіологічне відділення.

3.Санітарно-гігієнічні вимоги до облаштування та утримання ФАПів.

Щоб наблизити медичну допомогу сільському населенню у ті місця, де немає сільської дільничної лікарні , або амбулаторії ,було створено ФАПи. Вони розміщуються на периферії дільниці у най віддалених місцях. Звичайна сільська лікарняна дільниця обслуговує 5-7 тис.мешканців у радіусі 7-10 км. До складу дільниці входять 3-5 ФАПів, 1-2 пологових будинки, сезонні і постійні ясла, дитячі комбінати, фельдшерські оздоровчі пункти на підприємствах з переробки сільськогосподарчих продуктів тощо.

У ФАПі здійснюється первинна медико-санітарна допомога сільським жителям, які мешкають на відстані 5 км. і більше від дільничної лікарні. На обслуговування 700-900 жителів виділяється одна посада фельдшера. Якщо кількість жителів становить 2400-3000-3 посадові місця - 1 фельдшер, 1 акушерка, 1 патронажна сестра. Як правило у ФАПах працюють фельдшер, акушерка і санітарка.

Фельдшер ФАП здійснює негайну медичну допомогу хворим як амбулаторно, так і вдома, проводить профілактичну роботу, виявляє та ізолює інфекційних хворих. Якщо потрібна лікарська допомога і консультація, фельдшер направляє хворих до дільничного лікаря.

ФАП обладнується необхідним набором інструментарію, перев'язувальним матеріалом, медикаментами.  При ФАПах є кілька ліжок для госпіталізації роділь та ізоляції інфекційних хворих, аптечні пункти для продажу населенню медикаментів, санітарної гігієни.

Завідуючим цим пунктом є фельдшер. Працівники ФАПу беруть активну участь у конференціях медичних працівників дільничних і районних лікарень за планом, складеним лікарем району, підвищують свою кваліфікацію або спеціалізацію на базі районної лікарні.

Завідуючий ФАПом має право звільняти хворих від роботи у разі втрати працездатності на термін до 3-х днів. Подальше звільнення надається лікарем дільничної або районної лікарні.

Працівники ФАПу відповідають за стан навколишнього середовища з точки зору санітарії та запобігання інфекційним захворюванням. З цього приводу у ФАПі складаються комплексні плани оздоровчих заходів населених пунктів на рік. Ці плани стосуються не тільки лікувально-профілактичних заходів, а й заходів щодо благоустрою населених місць, поліпшення санітарних умов на молочнотоварних фермах, у продовольчих магазинах, джерелах водопостачання.

Медичний персонал ФАПу повинен вести повсякденний облік своєї діяльності за певною формою.

У разі виявлення інфекційного захворювання фельдшер госпіталізує хворих, повідомляє головного лікаря дільничної лікарні і районної СЕС, направляючи туди карту екстреного повідомлення (спочатку по телефону). Фельдшер ФАП веде також спостереження за особами, які контактували з інфекційними хворими. Серед населення, у школах, клубах на польових станах проводиться робота із санітарної освіти, виховання здорового способу життя.

Одним з найважливіших завдань ФАПу є якомога раніше виявлення вагітних жінок ( до 3-х місяців вагітності ). Після цього наступним    завданням є їх облік, спостереження за ними, раціональне їх працевлаштування, допомога під час пологів у ФАПі, або у міському пологовому будинку.

За наявності будь якої патології вагітності і будь яких ускладнень працівники ФАПу повинні своєчасно госпіталізувати вагітну в сільську дільничну або районну лікарню.

Після народження дитини фельдшер або акушерка повинні видати батькам довідку про її народження для реєстрації у ЗАГСІ.

Працівники ФАПу активно спостерігають за станом здоров'я і розвитком дітей першого року життя, недоношеними і фізично слабкими, а також за дітьми з багатодітних і соціально неблагополучних сімей. Хворих дітей у разі необхідності госпіталізують.

Фельдшери беруть участь у підготовці до польових робіт, яка починається восени. Проводиться диспансерне обстеження усього населення, беруться на диспансерний нагляд хворі, з наступним активним їх лікуванням, підготовляється персонал для роботи в сезонних яслах. У бригадах створюються санітарні пости , які оснащуються аптечками, перев'язувальним матеріалом, шинами і носилками. Крім того повинні бути індивідуальні пакети для трактористів і комбайнерів для здійснення само і взаємо допомоги.

Медичні працівники повинні стежити за дотриманням правил з техніки безпеки і охорони праці, спрямованих на запобігання травмам, захворюванням і отруєнням отрутохімікатами.

Перша медична допомога має бути максимально наближена до місця польових робіт. Фельдшер і медична сестра під час польових робіт повинні щоденно бувати у полі як для здійснення лікувальної V   допомоги, так і для проведення санітарно профілактичної роботи.

На селі виконуються усі засоби і методи санітарної освіти -лекції, бесіди, виставки, розповсюдження книг і брошур, кінофільми тощо.

4. Санітарно-гігієнічний режим лікувальних установ.

Санітарно-гігієнічні умови в лікарні залежать від санітарного стану приміщень і виконання хворими правил особистої гігієни. У разі тривалого перебування людей змінюється фізичний і хімічний стан повітря, в ньому накопичуються патогенні мікроорганізми.

Прибирання всіх приміщення слід робити щоденно. У палатах і коридорах його проводять зранку після підйому хворих, протирають вологою ганчіркою підлогу, меблі, двері, ручки, панелі тощо.

Після прибирання палати обов'язково провітрюють - через вікна, кватирки. Перед сном вологе прибирання і провітрювання палат обов'язкове.

Для підтримки чистоти і запобігання поширення інфекції 3-4 рази на день слід проводити вологе прибирання за допомогою спеціального маркірованого

інвентарю. Щоб зменшити мікробне обсіменіння навколишнього середовища використовують непряме опромінення за допомогою бактерицидних ламп БУВ.

Унітаз, пісуари, умивальники щоденно треба мити гарячою водою з милом. Підкладні судна миють і дезінфікують після кожного використання, застосовуючи 0,2% розчин хлорного вапна або 0,5% розчин хлораміну.

Один раз на тиждень проводять генеральне прибирання приміщень. При цьому обмітають стелі, стіни, миють панелі і підлоги, змінюють постільну білизну, пилососом чистять ковдри. Після виписки хворого усі його постільні речі здають у пральню.

Посуд хворих обеззаражують кип'ятінням в 2% растворі соди 5-10 хв. або погружають в 0,2% розчин хлорного вапна (0,5% хлораміна) на 30-40 хв. с послідуючим промиванням проточною водою.

5. Особиста гігієна медперсоналу

-   Проведення попередніх при вступі та періодичних медосмотрів, 1 раз на півроку обстеження на бактеріоносійство.

-   Зміна одягу, миття рук, застосування масок.

-   У персоналу не повинно бути гнійничкових захворювань, карієсу зубів, запальних процесів в порожнині рота, хворі заразними захворюваннями до роботи не допускаються.

У всіх лікарнях проводиться інструментальний і лабораторний контроль - температура, вологість, шум, швидкість руху повітря, бактеріальне обсіменіння, стерильність хірургічних інструментів, змивів рук персоналу і хворих, їжу на калорійність, воду на баканаліз і т.д.

Яким професійним шкідливостям піддається медичний персонал:

У процесі роботи, медичні працівники зазнають впливу токсичних речовин та шкідливих мікробіологічних чинників. Для створення нормальних умов, для діяльності медичних пра-цівників необхідно забезпечити належну чистоту повітря, дотримання правил асептики, ви-конання санітарно-протиепідемічних заходів. Унаслідок виробничої діяльності в повітряне середовище приміщень, можуть надходити шкідливі речовини у вигляді пару та аерозолю, що використовуються у процесі лікування пацієнтів. Шкідливі речовини можуть проникати в організм людини через органи дихання і травлення, а також через шкіру та слизові оболон-ки. Шкідливі речовини, що потрапили в організм тим, або іншим способом, можуть спри-чинити отруєння –гострі або хронічні. Ступінь отруєння залежить від токсичності речовини та її кількості, часу дії, способу проникнення, індивідуальних особливостей організму.

Хімічні препарати можуть потрапляти у вигляді пилу або пари в очі, рот. Їх дія може проявлятися у вигляді шкірних захворювань, запаморочень, головного болю, задишки. Від-даленими наслідками дії низьких доз можуть бути викидні, безплідність, онкологічні зах-ворювання та захворювання серця, печінки, легень. Найчастішим проявом побічної дії хім.-препаратів є професійний дерматит.

Шкідливі чинники опромінення не можна ні побачити, ні почути, ані відчути. Високі дози радіотерапії смертельні. Після дії середніх доз опромінення, відомі такі проблеми зі здоров'ям як опіки, катаракта, безпліддя, а після тривалого часу може розвинутися рак кісток, молочної залози, а також лейкопенія.

Рентгенівські промені є найбільш реально існуючим джерелом випромінювання. Іонізуюче випромінювання широко використовується в медицині як у діагностиці, так і в лікуванні. У лікарні джерелами випромінювання можуть бути окремі види діагностичних та лікувальних засобів - герметичні джерела, не герметичні джерела, відходи, апарати. Під впливом іонізуючого опромінення, в організмі порушуються функції кровотворних орга-нів, зростає крихкість та проникність судин, порушується діяльність травного тракту, виникає променева хвороба, лейкози. Одноразове опромінення дозою 25-50 бер зумовлює зворотні зміни крові. У разі дії 80-120 бер з'являються початкові ознаки променевої хвороби. Гостра променева хвороба виникає за дози опромінення 270-300 бер.

Вплив на шкіру великих доз ультрафіолетового опромінення спричинює шкірні захво-рювання - дерматит. Уражена ділянка набухає, відбуваються жар та свербіння, іноді з'яв-ляються загально-токсичні явища з підвищенням температури, головним болем. Пізніше настає гіперпігментація та лущення шкіри. У разі хронічних змін шкіри, можливий розви-ток злоякісних новоутворень. УФО з довжиною хвилі менш ніж 0.32 мкм впливає на очі, спричинюючи електрофтальмію. З'являється відчуття стороннього тіла або піску в очах, спостерігається погіршення зору, страх перед світлом , сльозотеча, головний біль. До хронічних уражень очей належить хронічний кон'юктивіт, блефарит, катаракта, фо-токератит.

Лазерне випромінювання широко застосовують у медицині з метою оперативного та терапевтичного лікування, а також із діагностичною метою. В хірургічній практиці викорис-товують бактерицидну дію і коагулюючи властивості лазера. В онкології лазер застосову-ють для лікування пухлин , в офтальмології - у разі лікування судинних патологій очного дна , дегенерації стінки, катаракти , глаукоми тощо, у стоматології - у разі лікування хвороб зубів, щелеп, слизової оболонки ротової порожнини.

Медичні працівники, які контактують з джерелами УВЧ - випромінювань, повинні щороку проходити медичні обстеження.

Загрозу медичному персоналу становлять внутрішньо лікарняні інфекції, якщо нехтувати правилами безпеки. Біологічний чинник спричинює такі тяжкі захворювання як тубер-кульоз різних органів, вірусні гепатити ВИС, СНІД, тощо. Шляхи передавання інфекції медичному персоналу - контактний, повітряний, шлях передавання інфекції через кров. Інші мікробіологічні шкідливі чинники, особливо небезпечні для вагітних мед працівниць. У разі таких захворювань, як наприклад, червона висипка - краснуха, вірус проникає в пла-центу, інфікуючи та ушкоджуючи плід. Збудники вітряної віспи і герпесу , також можуть призвести до розвитку ВІЛ.

До специфічних професійних шкідливих чинників належить також значне нервово- емоційне напруження , яке пов'язане з почуттям співпереживання , відповідальності за здоров'я та життя пацієнтів; контакт з інфекційними хворобами , небезпека травмати-зації та зараження під час проведення операцій, маніпуляцій, обстежень, перебування в середовищі де мешкають носії та переносники захворювань; вимушене положення тіла,  напруження зору,  значні фізичні навантаження під час переміщення пацієнтів; праця в нічний та понаднормативний час, що призводить до порушення оптимальної структури режиму дня.

Стрес може проявлятися як фізичними так і психічними розладами. Умови праці є стре-совими , коли існує дисбаланс між вимогами і можливостями. Для жінок головним чин-ником виникнення стресу є потреба поєднувати обов'язки ведення домашнього господар-ства і турботу про сім'ю з вимогами, які пред'являються на робочому місці. Симптоми стре-су - тривога , незадоволення, зміна настрою, відчуття провини, неуважність, фізіологічні зміни. Симптоми нервового виснаження: хронічна втомленість, не задоволена потреба досягти визнання, нудьга, цинізм, нетерпимість, або роздратування, депресія, втрата орі-єнтації, психосоматичні скарги.

1.  Статичну напругу скелетної мускулатури (вимушена поза хірурга,
стоматолога)

2. Забруднення навколишнього середовища хімічними речовинами - озон,
оксиди азоту - в рентгенкабінет, леткі речовини при інгаляційному наркозі.

3. Надходження парів антибіотиків, дезинфікуючих, миючих засобів -алергія.

4. Дерматити - застосування деззасобів - дезактину, хлораміну.

   5.  Перегрівання, переохолодження – мікроклімат.

        6. Інфекційний фактор - контактуючи з хворими медпрацівник може інфікуватися - туберкульоз, грип, інфекційний гепатит.

        7 .Іонізуюче випромінювання - медработнікік піддаються в R-кабінетах, радіологічних відділеннях, родонові ванни і т.д.

8. Ультразвук, лазерне випромінювання, електромагнітні поля.

6. Збирання, видалення та знешкодження лікарняних відходів.

Стічні води соматичних лікарень, у яких немає інфекційних відділень, можна спускати у міську каналізацію без попередньої обробки. У населених

пунктах, які не мають загальної каналізації під час будівництва лікарні слід передбачати локальні очисні споруди з механічною (відстійники) і біологічною (біофільтри) очисткою з наступним знезаражуванням шляхом хлорування.

Найнебезпечнішими щодо епідемічного відношення є стічні води інфекційних відділень. У зв'язку із значним забрудненням цих вод мікроорганізмами спускати їх у загальну каналізацію забороняється. Тому виділення хворих з кишковими інфекціями до зливу в каналізацію дезінфікують у суднах додаючи 200 г хлорного вапна на 0,5 л виділень, тривалість обробки 30-45 хв. Але збудники захворювань потрапляють не тільки з виділенням людей, вони містяться у стоках з умивальників, ван, трапів душових тощо.

Тому перевагу віддають централізованому знезараженню усіх стічних вод інфекційного відділення (лікарні), яке можна здійснювати такими способами:

1)                                            термічною обробкою стоків за температурою 100С упродовж 10 хв., спосіб надійний, застосовується для знезараження осаду стічних вод.

2)                                            механічною очисткою у септику з наступною обробкою розчином хлорного вапна у кількості 30 мг активного хлору на 1 л. стоків, час обробки -ЗО хв. (залишковий хлор не менше ніж 1 мг/л)

3)                                            безпосередньою обробкою стоків розчином хлорного вапна у кількості 50 мг активного хлора на 1 л стоків, час обробки - 60 хв. (залишкового хлору має бути не менше ніж 3-5 мг/л.

Вилучення і знезараження лікарняних відходів - у кожній лікарні існує система збору, тимчасового зберігання, вилучення і знезараження твердих відходів в умовах, що забезпечують високий санітарний рівень утримання будівель і подвір'я і безпечних щодо поширення інфекції.

Для лікарень загального типу є орієнтовними такі добові норми накопичення відходів: 500-600 гр (1-1,5 л) твердих відходів і 350-400 гр - харчових відходів з розрахунку на 1 ліжко і 20-25 гр (0,05 л) відходів - у поліклініках на одного відвідувача.

У всіх відділеннях лікарні, де утворюються відходи повинні бути сміттєзбірники з кришками. Очистку їх слід проводити 2 рази на добу перед зміною технічного персоналу. Після вилучення сміття збірники ретельно промивають і дезінфікують.

Тверді відходи із заразних відділень (інфекційні, туберкульозні, дерматовенерологічні), перев'язувальних, операційних і пологових доцільно збирати окремо і спалювати у спеціальних печах, що часто обладнують біля котельні.