Гігієна лікувально-профілактичних закладів

Тема: Гігієна лікувально-профілактичних закладів

План

1.Гігієнічні вимоги до лікарняної ділянки; принципи планування території лікарні.

2.Гігієнічні принципи планування лікарні, лікарняних відділень, палатної секції

3.Санітарно-гігієнічні вимоги до облаштування та утримання ФАПів.

4. Санітарно-гігієнічний режим лікувальних установ: прибирання приміщень, миття посуду, підтримання чистоти повітря, використання деззасобів.

5.Особиста гігієна персоналу, інструментальні та лабораторні дослідження, професійні шкідливості.

6.Особливості збирання, видалення та знешкодження лікарняних відходів.

1. Гігієнічні вимоги до лікарняної ділянки; принципи планування території лікарні.

 Лікарні загального типу, що мають стаціонар і поліклініку, розміщують у межах селітебної території. Земельна ділянка має бути розташована з навітряного боку і на значній відстані від джерел шуму та об'єктів, які забруднюють повітря. На її території рівень шуму у денний час не повинен перевищувати 45, а у нічний - 35 дб.

За умови сучасних систем лікарняного будівництва потрібно не менше ніж 100-150 м²  території у розрахунку на 1 ліжко. Забудова території - до 15-18% її загальної площі.

Лікарняну ділянку поділяють на такі основі функціональні зони:

1)                                            лікарняних корпусів-неінфекційних, інфекційних (окремо);

2)                                            садово-паркову;

3)                                            поліклініки;

    4)         господарську тощо.

Лікарняні корпуси мають бути світлими, оточеними зеленими насадженнями, загальна площа яких не повинна бути меншою ніж 60% ділянки. Вони мають знаходитися від кордонів ділянки не менше ніж за 30 метрів. Розрив між фасадами сусідніх корпусів повинен бути не менше ніж дві з половиною висоти протилежного будинку, відстань між торцями - 15 м. Інфекційні відділення розміщують у глибині ділянки, до них повинен бути окремий в'їзд.

Будинок поліклініки розташовують ізольовано від лікувальних корпусів на відстані 30-50 м від них. Вхід в зону поліклініки повинен бути окремим.

В ізольованому місці, не видному з вікон лікарняних корпусів, розміщують патологоанатомічне відділення з моргом.

Господарче подвір'я розташовують з підвітряного боку і нижче за
рельєфом місцевості, на відстані 30-40 м від лікарняних корпусів. На цьому
подвір'ї розміщують центральну котельну, пральню з дезінфекційною
камерою,    гараж,    складські       приміщення,    овочесховище,    харчоблок.

Господарчий двір ізолюють від інших зон зеленою смугою шириною 8-10 м.

Інфекційне, туберкульозне та психіатричне відділення розміщують в окремих корпусах, або у спец, закладах.

Раціональне взаєморозміщення стаціонарних відділень повинно сприяти здійсненню лікувального процесу, полегшенню праці медичного персоналу, запобіганню внутрішньолікарняних інфекцій, створенню оптимальних гігієнічних умов.

На периферії ділянки слід насаджувати 15-ти метрову зону зелених насаджень, які огороджують від шуму, пилу, вітрів, а також при спекотній погоді пом'якшують мікроклімат території, перешкоджаючи перегріванню організму, що для стану багатьох хворих дуже важливо. А якщо вікна палат виходять на переферію ділянки, то захисну зону збільшують до 30 м.

Дуже добре, якщо є ділянки зелених насаджень біля кожного корпусу і загальнолікарняний сад (не менше ніж 25 м² на 1 ліжко).

Забудова лікарняної ділянки будівлями не повинна перевищувати 15%, до 60-65 % ділянки мають займати всі види зелених насаджень, а решта 20-25%) це господарче подвір'я, проїзди і доріжки.

У приймальному відділенні проводяться реєстрація, медичний огляд і обстеження, санітарна обробка хворих і надання їм невідкладної допомоги.

Акушерське, дитяче, психо-неврологічне, туберкульозне та інфекційне відділення повинні мати окремі відділення для прийому і виписки хворих. Планування приймального відділення має передбачати принцип поточності руху поступаючих хворих і тих, які виписуються.

Основними приміщеннями приймального відділення є: вестибюль - очікувальна з реєстратурою, гардеробом, довідковою, оглядальна і кабінет чергового лікаря, приміщення для санітарної обробки (роздягальня, ванна с душем, одягальня); маніпуляційна з перев'язувальною, бокси і діагностичні палати для хворих з нерозпізнаним діагнозом, санвузли та інші підсобні приміщення.

У приймальному приміщенні акушерського відділення передбачаються дві оглядові - для поступаючих у фізіологічне пологове відділення і у відділення патології вагітності.

2. Гігієнічні принципи планування лікарні.

Сучасна неінфекційна лікарня має такі структурні підрозділи:

1)     приймальне відділення і приміщення для виписки хворих;

2)                                            палатні відділення - терапевтичне, гінекологічне, хірургічне тощо;

3)                                            лікувально-діагностичне відділення (операційний блок, відділення анестезіології і реанімації, рентгенологічне відділення, відділення функціональної діагностики тощо);

4)                                            патологоанатомічне відділення;

5)                                            аптека, центральне стерилізаційне відділення, харчоблок, пральню, гараж тощо.

Основою будь-якого лікарняного відділення є палатна секція з числом ліжок не більше ніж 25. До складу палатної секції неінфекційного відділення входять палати, приміщення для денного перебування хворих, їдальня, лікувально-допоміжні і господарські приміщення.

Найдоцільніше комплектувати секції палатами на 2-4 ліжка, а для важкохворих передбачаються 2-3 одноліжкові палати.

У палатній секції дитячого відділення передбачається кімната для ігор і веранда, яка опалюється, а у відділеннях для дітей грудного віку - приміщення для годування, зціджування грудного молока і його стерилізації.

На кожного хворого у палатах має припадати не менше ніж 25 м3   повітря. Такий повітряний куб забезпечується у разі висоти палати 3,2-3,5 м і площі на одного хворого 7-7,5 м2. Розміри палат залежить від профілю і віку хворих. Так, у палатах загального типу для дорослих і дітей площа на одне ліжко становить 9м2, а в палатах на двоє ліжок і більше 7-6 м2 відповідно.

Коридори, прилеглі до палат, повинні мати ширину не менше ніж 2,4 м, щоб не виникло труднощів у разі розкладання ліжок, носилок.

Необхідний повітрообмін у палатах для дорослих складає 40мЗ повітря на 1 ліжко, що досягається за допомогою штучної вентиляції, або багаторазового провітрювання. Комфортна температура повітря в палатах для дорослих -18-20С, а в дитячих -22С; відносна вологість - 50-60%, швидкість руху повітря - не більше ніж 0,4 м/с, світловий коефіцієнт в палатах 1:5, 1:6; КПО - не менше

1%; штучне освітлення - в операційних - люмінісцентні лампи -400 лк, лампи розжарювання - 200 лк, кабінети лікарів - люмінісцентні лампи - 500 лк, лампи розж. - 200 лк, палати - люмінісцентні лампи - 100 лк, лампи розж. - 50 лк.

Опалення в лікарняних приміщеннях - водяне або променеве.

Водопостачання - центральне, в крупних лікарнях на 1 койку 240-400 л води, в маленьких - 100-150 л.

Самостійні інфекційні лікарні будуються у великих населених пунктах. Частіше інфекційні відділення входять до складу загальних лікарень і розміщуються в окремих будівлях.

Для прийому інфекційних хворих передбачаються приймальні бокси. Хворий поступає в бокс з вулиці через вхідний тамбур. В інфекційному відділенні вхід для поступаючих і вихід для виписаних хворих повинен бути окремими.

До складу відділення входять бокси, напівбокси і палатні секції.

Повний бокс (площею 22м2) має зовнішній виход з тамбуром, ванну, унітаз і палату на 1 ліжко. Для входу персоналу з боку відділення є шлюз, де персонал змінює халат і дезінфікує руки. Для їжі і посуду в боксі є шафа.

Напівбокс, на відміну від боксу, немає зовнішнього окремого виходу.

У боксованій палаті (дитячі інфекційні відділення) кожне ліжко відокремлено від іншого неповного скляною перегородкою, що запобігає інфекції.

З метою запобігання поширенню інфекції з повітрям його витяжка у боксі має переважати над притоком, а вентканали ізольованими.

Операційний блок розміщують окремо від палат. У нього входять: операційна, передопераційна стерилізаційна, наркозна і матеріальна. Операційну орієнтують на північ, СК-1:5, в операційний слід передбачати кондиціонування, або окрему приточну-витяжну вентиляцію із забезпеченням кратності повітрообміну +10, -8.

У зв'язку із широким застосуванням з метою діагностики і лікування методів, що грунтуються на використанні радіоактивних речовин у лікарнях влаштовуються радіологічне відділення.

3.Санітарно-гігієнічні вимоги до облаштування та утримання ФАПів.

Щоб наблизити медичну допомогу сільському населенню у ті місця, де немає сільської дільничної лікарні , або амбулаторії ,було створено ФАПи. Вони розміщуються на периферії дільниці у най віддалених місцях. Звичайна сільська лікарняна дільниця обслуговує 5-7 тис.мешканців у радіусі 7-10 км. До складу дільниці входять 3-5 ФАПів, 1-2 пологових будинки, сезонні і постійні ясла, дитячі комбінати, фельдшерські оздоровчі пункти на підприємствах з переробки сільськогосподарчих продуктів тощо.

У ФАПі здійснюється первинна медико-санітарна допомога сільським жителям, які мешкають на відстані 5 км. і більше від дільничної лікарні. На обслуговування 700-900 жителів виділяється одна посада фельдшера. Якщо кількість жителів становить 2400-3000-3 посадові місця - 1 фельдшер, 1 акушерка, 1 патронажна сестра. Як правило у ФАПах працюють фельдшер, акушерка і санітарка.

Фельдшер ФАП здійснює негайну медичну допомогу хворим як амбулаторно, так і вдома, проводить профілактичну роботу, виявляє та ізолює інфекційних хворих. Якщо потрібна лікарська допомога і консультація, фельдшер направляє хворих до дільничного лікаря.

ФАП обладнується необхідним набором інструментарію, перев'язувальним матеріалом, медикаментами.  При ФАПах є кілька ліжок для госпіталізації роділь та ізоляції інфекційних хворих, аптечні пункти для продажу населенню медикаментів, санітарної гігієни.

Завідуючим цим пунктом є фельдшер. Працівники ФАПу беруть активну участь у конференціях медичних працівників дільничних і районних лікарень за планом, складеним лікарем району, підвищують свою кваліфікацію або спеціалізацію на базі районної лікарні.

Завідуючий ФАПом має право звільняти хворих від роботи у разі втрати працездатності на термін до 3-х днів. Подальше звільнення надається лікарем дільничної або районної лікарні.

Працівники ФАПу відповідають за стан навколишнього середовища з точки зору санітарії та запобігання інфекційним захворюванням. З цього приводу у ФАПі складаються комплексні плани оздоровчих заходів населених пунктів на рік. Ці плани стосуються не тільки лікувально-профілактичних заходів, а й заходів щодо благоустрою населених місць, поліпшення санітарних умов на молочнотоварних фермах, у продовольчих магазинах, джерелах водопостачання.

Медичний персонал ФАПу повинен вести повсякденний облік своєї діяльності за певною формою.

У разі виявлення інфекційного захворювання фельдшер госпіталізує хворих, повідомляє головного лікаря дільничної лікарні і районної СЕС, направляючи туди карту екстреного повідомлення (спочатку по телефону). Фельдшер ФАП веде також спостереження за особами, які контактували з інфекційними хворими. Серед населення, у школах, клубах на польових станах проводиться робота із санітарної освіти, виховання здорового способу життя.

Одним з найважливіших завдань ФАПу є якомога раніше виявлення вагітних жінок ( до 3-х місяців вагітності ). Після цього наступним    завданням є їх облік, спостереження за ними, раціональне їх працевлаштування, допомога під час пологів у ФАПі, або у міському пологовому будинку.

За наявності будь якої патології вагітності і будь яких ускладнень працівники ФАПу повинні своєчасно госпіталізувати вагітну в сільську дільничну або районну лікарню.

Після народження дитини фельдшер або акушерка повинні видати батькам довідку про її народження для реєстрації у ЗАГСІ.

Працівники ФАПу активно спостерігають за станом здоров'я і розвитком дітей першого року життя, недоношеними і фізично слабкими, а також за дітьми з багатодітних і соціально неблагополучних сімей. Хворих дітей у разі необхідності госпіталізують.

Фельдшери беруть участь у підготовці до польових робіт, яка починається восени. Проводиться диспансерне обстеження усього населення, беруться на диспансерний нагляд хворі, з наступним активним їх лікуванням, підготовляється персонал для роботи в сезонних яслах. У бригадах створюються санітарні пости , які оснащуються аптечками, перев'язувальним матеріалом, шинами і носилками. Крім того повинні бути індивідуальні пакети для трактористів і комбайнерів для здійснення само і взаємо допомоги.

Медичні працівники повинні стежити за дотриманням правил з техніки безпеки і охорони праці, спрямованих на запобігання травмам, захворюванням і отруєнням отрутохімікатами.

Перша медична допомога має бути максимально наближена до місця польових робіт. Фельдшер і медична сестра під час польових робіт повинні щоденно бувати у полі як для здійснення лікувальної V   допомоги, так і для проведення санітарно профілактичної роботи.

На селі виконуються усі засоби і методи санітарної освіти -лекції, бесіди, виставки, розповсюдження книг і брошур, кінофільми тощо.

4. Санітарно-гігієнічний режим лікувальних установ.

Санітарно-гігієнічні умови в лікарні залежать від санітарного стану приміщень і виконання хворими правил особистої гігієни. У разі тривалого перебування людей змінюється фізичний і хімічний стан повітря, в ньому накопичуються патогенні мікроорганізми.

Прибирання всіх приміщення слід робити щоденно. У палатах і коридорах його проводять зранку після підйому хворих, протирають вологою ганчіркою підлогу, меблі, двері, ручки, панелі тощо.

Після прибирання палати обов'язково провітрюють - через вікна, кватирки. Перед сном вологе прибирання і провітрювання палат обов'язкове.

Для підтримки чистоти і запобігання поширення інфекції 3-4 рази на день слід проводити вологе прибирання за допомогою спеціального маркірованого

інвентарю. Щоб зменшити мікробне обсіменіння навколишнього середовища використовують непряме опромінення за допомогою бактерицидних ламп БУВ.

Унітаз, пісуари, умивальники щоденно треба мити гарячою водою з милом. Підкладні судна миють і дезінфікують після кожного використання, застосовуючи 0,2% розчин хлорного вапна або 0,5% розчин хлораміну.

Один раз на тиждень проводять генеральне прибирання приміщень. При цьому обмітають стелі, стіни, миють панелі і підлоги, змінюють постільну білизну, пилососом чистять ковдри. Після виписки хворого усі його постільні речі здають у пральню.

Посуд хворих обеззаражують кип'ятінням в 2% растворі соди 5-10 хв. або погружають в 0,2% розчин хлорного вапна (0,5% хлораміна) на 30-40 хв. с послідуючим промиванням проточною водою.

5. Особиста гігієна медперсоналу

-   Проведення попередніх при вступі та періодичних медосмотрів, 1 раз на півроку обстеження на бактеріоносійство.

-   Зміна одягу, миття рук, застосування масок.

-   У персоналу не повинно бути гнійничкових захворювань, карієсу зубів, запальних процесів в порожнині рота, хворі заразними захворюваннями до роботи не допускаються.

У всіх лікарнях проводиться інструментальний і лабораторний контроль - температура, вологість, шум, швидкість руху повітря, бактеріальне обсіменіння, стерильність хірургічних інструментів, змивів рук персоналу і хворих, їжу на калорійність, воду на баканаліз і т.д.

Яким професійним шкідливостям піддається медичний персонал:

У процесі роботи, медичні працівники зазнають впливу токсичних речовин та шкідливих мікробіологічних чинників. Для створення нормальних умов, для діяльності медичних пра-цівників необхідно забезпечити належну чистоту повітря, дотримання правил асептики, ви-конання санітарно-протиепідемічних заходів. Унаслідок виробничої діяльності в повітряне середовище приміщень, можуть надходити шкідливі речовини у вигляді пару та аерозолю, що використовуються у процесі лікування пацієнтів. Шкідливі речовини можуть проникати в організм людини через органи дихання і травлення, а також через шкіру та слизові оболон-ки. Шкідливі речовини, що потрапили в організм тим, або іншим способом, можуть спри-чинити отруєння –гострі або хронічні. Ступінь отруєння залежить від токсичності речовини та її кількості, часу дії, способу проникнення, індивідуальних особливостей організму.

Хімічні препарати можуть потрапляти у вигляді пилу або пари в очі, рот. Їх дія може проявлятися у вигляді шкірних захворювань, запаморочень, головного болю, задишки. Від-даленими наслідками дії низьких доз можуть бути викидні, безплідність, онкологічні зах-ворювання та захворювання серця, печінки, легень. Найчастішим проявом побічної дії хім.-препаратів є професійний дерматит.

Шкідливі чинники опромінення не можна ні побачити, ні почути, ані відчути. Високі дози радіотерапії смертельні. Після дії середніх доз опромінення, відомі такі проблеми зі здоров'ям як опіки, катаракта, безпліддя, а після тривалого часу може розвинутися рак кісток, молочної залози, а також лейкопенія.

Рентгенівські промені є найбільш реально існуючим джерелом випромінювання. Іонізуюче випромінювання широко використовується в медицині як у діагностиці, так і в лікуванні. У лікарні джерелами випромінювання можуть бути окремі види діагностичних та лікувальних засобів - герметичні джерела, не герметичні джерела, відходи, апарати. Під впливом іонізуючого опромінення, в організмі порушуються функції кровотворних орга-нів, зростає крихкість та проникність судин, порушується діяльність травного тракту, виникає променева хвороба, лейкози. Одноразове опромінення дозою 25-50 бер зумовлює зворотні зміни крові. У разі дії 80-120 бер з'являються початкові ознаки променевої хвороби. Гостра променева хвороба виникає за дози опромінення 270-300 бер.

Вплив на шкіру великих доз ультрафіолетового опромінення спричинює шкірні захво-рювання - дерматит. Уражена ділянка набухає, відбуваються жар та свербіння, іноді з'яв-ляються загально-токсичні явища з підвищенням температури, головним болем. Пізніше настає гіперпігментація та лущення шкіри. У разі хронічних змін шкіри, можливий розви-ток злоякісних новоутворень. УФО з довжиною хвилі менш ніж 0.32 мкм впливає на очі, спричинюючи електрофтальмію. З'являється відчуття стороннього тіла або піску в очах, спостерігається погіршення зору, страх перед світлом , сльозотеча, головний біль. До хронічних уражень очей належить хронічний кон'юктивіт, блефарит, катаракта, фо-токератит.

Лазерне випромінювання широко застосовують у медицині з метою оперативного та терапевтичного лікування, а також із діагностичною метою. В хірургічній практиці викорис-товують бактерицидну дію і коагулюючи властивості лазера. В онкології лазер застосову-ють для лікування пухлин , в офтальмології - у разі лікування судинних патологій очного дна , дегенерації стінки, катаракти , глаукоми тощо, у стоматології - у разі лікування хвороб зубів, щелеп, слизової оболонки ротової порожнини.

Медичні працівники, які контактують з джерелами УВЧ - випромінювань, повинні щороку проходити медичні обстеження.

Загрозу медичному персоналу становлять внутрішньо лікарняні інфекції, якщо нехтувати правилами безпеки. Біологічний чинник спричинює такі тяжкі захворювання як тубер-кульоз різних органів, вірусні гепатити ВИС, СНІД, тощо. Шляхи передавання інфекції медичному персоналу - контактний, повітряний, шлях передавання інфекції через кров. Інші мікробіологічні шкідливі чинники, особливо небезпечні для вагітних мед працівниць. У разі таких захворювань, як наприклад, червона висипка - краснуха, вірус проникає в пла-центу, інфікуючи та ушкоджуючи плід. Збудники вітряної віспи і герпесу , також можуть призвести до розвитку ВІЛ.

До специфічних професійних шкідливих чинників належить також значне нервово- емоційне напруження , яке пов'язане з почуттям співпереживання , відповідальності за здоров'я та життя пацієнтів; контакт з інфекційними хворобами , небезпека травмати-зації та зараження під час проведення операцій, маніпуляцій, обстежень, перебування в середовищі де мешкають носії та переносники захворювань; вимушене положення тіла,  напруження зору,  значні фізичні навантаження під час переміщення пацієнтів; праця в нічний та понаднормативний час, що призводить до порушення оптимальної структури режиму дня.

Стрес може проявлятися як фізичними так і психічними розладами. Умови праці є стре-совими , коли існує дисбаланс між вимогами і можливостями. Для жінок головним чин-ником виникнення стресу є потреба поєднувати обов'язки ведення домашнього господар-ства і турботу про сім'ю з вимогами, які пред'являються на робочому місці. Симптоми стре-су - тривога , незадоволення, зміна настрою, відчуття провини, неуважність, фізіологічні зміни. Симптоми нервового виснаження: хронічна втомленість, не задоволена потреба досягти визнання, нудьга, цинізм, нетерпимість, або роздратування, депресія, втрата орі-єнтації, психосоматичні скарги.

1.  Статичну напругу скелетної мускулатури (вимушена поза хірурга,
стоматолога)

2. Забруднення навколишнього середовища хімічними речовинами - озон,
оксиди азоту - в рентгенкабінет, леткі речовини при інгаляційному наркозі.

3. Надходження парів антибіотиків, дезинфікуючих, миючих засобів -алергія.

4. Дерматити - застосування деззасобів - дезактину, хлораміну.

   5.  Перегрівання, переохолодження – мікроклімат.

        6. Інфекційний фактор - контактуючи з хворими медпрацівник може інфікуватися - туберкульоз, грип, інфекційний гепатит.

        7 .Іонізуюче випромінювання - медработнікік піддаються в R-кабінетах, радіологічних відділеннях, родонові ванни і т.д.

8. Ультразвук, лазерне випромінювання, електромагнітні поля.

6. Збирання, видалення та знешкодження лікарняних відходів.

Стічні води соматичних лікарень, у яких немає інфекційних відділень, можна спускати у міську каналізацію без попередньої обробки. У населених

пунктах, які не мають загальної каналізації під час будівництва лікарні слід передбачати локальні очисні споруди з механічною (відстійники) і біологічною (біофільтри) очисткою з наступним знезаражуванням шляхом хлорування.

Найнебезпечнішими щодо епідемічного відношення є стічні води інфекційних відділень. У зв'язку із значним забрудненням цих вод мікроорганізмами спускати їх у загальну каналізацію забороняється. Тому виділення хворих з кишковими інфекціями до зливу в каналізацію дезінфікують у суднах додаючи 200 г хлорного вапна на 0,5 л виділень, тривалість обробки 30-45 хв. Але збудники захворювань потрапляють не тільки з виділенням людей, вони містяться у стоках з умивальників, ван, трапів душових тощо.

Тому перевагу віддають централізованому знезараженню усіх стічних вод інфекційного відділення (лікарні), яке можна здійснювати такими способами:

1)                                            термічною обробкою стоків за температурою 100С упродовж 10 хв., спосіб надійний, застосовується для знезараження осаду стічних вод.

2)                                            механічною очисткою у септику з наступною обробкою розчином хлорного вапна у кількості 30 мг активного хлору на 1 л. стоків, час обробки -ЗО хв. (залишковий хлор не менше ніж 1 мг/л)

3)                                            безпосередньою обробкою стоків розчином хлорного вапна у кількості 50 мг активного хлора на 1 л стоків, час обробки - 60 хв. (залишкового хлору має бути не менше ніж 3-5 мг/л.

Вилучення і знезараження лікарняних відходів - у кожній лікарні існує система збору, тимчасового зберігання, вилучення і знезараження твердих відходів в умовах, що забезпечують високий санітарний рівень утримання будівель і подвір'я і безпечних щодо поширення інфекції.

Для лікарень загального типу є орієнтовними такі добові норми накопичення відходів: 500-600 гр (1-1,5 л) твердих відходів і 350-400 гр - харчових відходів з розрахунку на 1 ліжко і 20-25 гр (0,05 л) відходів - у поліклініках на одного відвідувача.

У всіх відділеннях лікарні, де утворюються відходи повинні бути сміттєзбірники з кришками. Очистку їх слід проводити 2 рази на добу перед зміною технічного персоналу. Після вилучення сміття збірники ретельно промивають і дезінфікують.

Тверді відходи із заразних відділень (інфекційні, туберкульозні, дерматовенерологічні), перев'язувальних, операційних і пологових доцільно збирати окремо і спалювати у спеціальних печах, що часто обладнують біля котельні.

Гігієна грунту

Тема: Гігієна грунту

План

1. Гігієнічне та епідеміологічне значення грунту.

2.     Склад ґрунтів та її гігієнічні значення.

3.     Забруднення і самоочищення грунту.

4.     Санітарна охорона грунту.

5.     Гігієнічне та епідеміологічне значення очистки населених місць.

6.     Система очищення населених місць.

7. Стічні  води, гігієнічна характеристика способи очищення і
знезаражування стічних вод.

8. Особливості каналізації лікарень.

1. Гігієнічне та епідеміологічне значення грунту.

Грунт - верхній шар землі, що складається з мінеральних і органічних речовини, заселений величезною кількістю мікроорганізмів. Хімічний склад грунту визначається її походженням. У складі піщаних грунтів переважають з'єднання кремнію, вапняних - кальцію, глинистих- алюмінію.

Склад грунту визначає рослинність місцевості та хімічний склад харчових продуктів. Кількісні коливання тих чи інших хімічних елементів в грунті призводять до нестачі або надлишку їх в харчових продуктах, воді, що впливає на здоров'я людини. Наприклад, відомо - що недостатній вміст йоду у грунті деяких місць обумовлює низький вміст його в рослинах і підземних водах, а також у харчовому раціоні населення, що сприяє виникненню ендемічного зобу.

Якщо грунт забруднений шкідливими відходами промислових підприємств, або в ній накопичуються пестициди, застосовувані в сільгоспвиробництві, це може погіршити якість харчових продуктів, вирощених на цьому грунті, або робить їх небезпечними для здоров'я.

Грунт грає велику роль в кругообігу речовин у природі. Деякі бактерії грунту (азотфіксуючі) пов'язують молекулярний азот атмосфери в сполуки, що містять азот. Завдяки цьому грунт збагачується азотом.

Грунт - це середовище, в яке потрапляють різні викиди та відходи. Всі тварини і рослинні організми після загибелі потрапляють в землю.

Грунт використовують для знезараження відходів, що утворюються в процесі життєдіяльності людини. Відходи багаті органічними речовинами і можуть містити шкідливі мікроорганізми і яйця гельмінтів.

У разі поганого благоустрою населених пунктів та нерегулярної очищення покидьки забруднюють грунт. За таких умов органічна частина розкладається з утворенням смердючих газів, що забруднюють атмосферне повітря і служать живильним середовищем для шкідливих мікроорганізмів. А останні, в свою чергу, розносяться мухами, гризунами і з ґрунтової пилом, забруднюють підземні води, харчові продукти.

Грунт є важливим показником у поширенні дизентерії - збудники якої можуть знаходитися в грунті близько 3-7 місяців, тифопаратифозних захворювань - до 1,5 року, особливо небезпечних інфекцій, гельмінтозів.

Більшість мікроорганізмів - сапрофіти не шкідливі для тварин і рослин.

Однак, в грунті живуть і мікроорганізми, що викликають захворювання - це сибірська виразка, ботулізм, збудники газової гангрени, правця.

Важке харчове отруєння - ботулізм віддається спорами, які постійно живуть у грунті. Вони потрапляють на харчові продукти у вигляді спор і за відсутності кисню перетворюються в мікроорганізми, що виділяють отруйний токсин.

Захворювання - правець і газова гангрена виникають у разі травматичного ушкодження з подальшим забрудненням рани грунтом, що має збудників цих захворювань (вводити сироватку).

Палички сибірської виразки потрапляють в грунт з виділеннями тварин, хворих на сибірку, з їхніми трупами. Джерелом сибірської виразки для людини, є хворі люди або загиблі тварини.

З фекаліями людини в грунт можуть потрапити яйця гельмінтів. Вони надходять в організм з овочами, водою, ґрунтовим пилом, забрудненими незнезараженими фекаліями (яйця аскариди, власоглава тощо).

Навколо автомобільних трас грунт забруднюється свинцем, внаслідок викиду вихлопних газів, його визначають до 120 м від доріг і вміст його перевищує фонові у 10-20 разів.

Застосування пестицидів також забруднює грунт, особливо фосфорорганічними сполуками (севін-зберігається в грунті 1-2 роки), деякі гербіциди (діурон, моурон, симазин-декілька місяців і навіть років).

Пестициди, потрапляючи в організм, можуть викликати гострі, підгострі і хронічні отруєння.

Отже - значення грунту:

1)   епідеміологічне - дизентерія, туберкульоз, правець, черевний тиф,
аскаридоз;

2)  ентомологічне - мухи;

3)  гігієнічне - карієс, флюороз; ендемічний зоб - йод (геохімічні ендемії);

4)  господарське значення - сільське господарство, будівництво, захоронення відходів, видобуток мінералів.

2. Склад грунту та його гігієнічне значення

Грунт розрізняють: піщаний (90% піску і менше 10% глини); супіщаний (30% глини); глинистий (більше 50% глини), суглинистий (50% глини).

Розрізняють грунт: добірнозернистий - не затримує воду, сухий, легко провітрюється (пісок, супісок), значні за розміром зерна і пори, пористість 25-40% ; дрібнозернистий -глинистий, торф'яний, містить багато дрібних пор, пористість глини досягає 50%, торф'яний грунт - 84%. Такий грунт погано пропускає воду, утримуючи її на своїй поверхні.

Грунт є поганим провідником тепла, тому нагріванням і охолодженням поверхневих шарів поступово передається на глибину.

На глибині до 1 м середня температура грунту близька до температури повітря. На глибині 16-30 м температура грунту залишається постійною. Потім, у міру поглиблення на кожні 34,1 м температура збільшується на 1 градус.

Велике гігієнічне значення має здатність грунту затримувати мінеральні й органічні сполуки. Речовини, що знаходяться у воді, яка фільтрується через грунт будуть затримуватися на ній, якщо їх розміри більше, ніж діаметр ґрунтових частинок (механічна поглинальна здатність грунту).

Адсорбція частинками грунту розчинених в ґрунтовій воді речовин називається фізичною поглинальною здатністю грунту.

Речовини, що знаходяться в розчиненому стані в ґрунтових водах, вступають в хімічну реакцію з речовинами, що входять до складу грунту і утворюють нерозчинні продукти цієї реакції, які затримуються в порах грунту (хімічна поглинальна здатність грунту).

Розчинені в ґрунтовій воді речовини поглинаються рослинами, мікроорганізмами, що знаходяться в грунті (біологічна поглинальна здатність грунту).

Таким чином, грунт має більшу здатність переробляти шкідливі речовини і патогенні мікроорганізми за рахунок фізико-хімічних процесів, мікробіологічного розкладання, тобто бере активну участь в процесах самоочищення.

Основні властивості грунту:

1) водопроникність - це здатність грунтів пропускати воду; дрібнозернисті грунти мають малу водопроникність, добірнозернисті - більшу.

2)      Вологоємність - здатність грунту утримувати воду у своїх порах; глинистий -і 60-70%, добірнозернистий піщаний - 20-30%.

3)      Гігроскопічність - це здатність ґрунтової води підніматися вгору по порах грунту (чим менше величина ґрунтових часточок, тим більше гігроскопічність).

З. Забруднення і самоочищення грунту

Покидьки, що потрапляють у грунт значно знезаражуються завдяки здатності грунту до самоочищення. У результаті життєдіяльності мікроорганізмів відбувається розпад органічних речовин нечистот, гною, трупів тварин - до мінеральних солей, води, вуглекислоти. Водночас із цим утворюються особлива органічна речовина - гумус, яка має велике значення для урожайності.

Мінералізація органічних речовини відбувається в 2 етапи – амоніфікація і нітрифікація. Мінералізація органічних речовин може відбуватися в аеробних і анаеробних умовах. Під час амоніфікації відбувається розщеплення органічних речовини до аміаку і його з'єднань, патогенні мікроорганізми і яйця гельмінтів гинуть. Вуглеводи розпадаються на воду і вуглекислоту, жири - на гліцерин і жирні кислоти.

Процес самоочищення переходить у другу стадію - нітрифікацію, здійснюється за допомогою ґрунтових аеробних мікроорганізмів - В  nіtгоbасteг і В.nitrosomonas. Перші окислюють аміак до азотистої кислоти, другі азотисту кислоти переводять в азотну. У результаті - в грунті утворюються сполуки (нітрати, сульфати, фосфати). що живлять рослини.

У грунті відбуваються не тільки процеси розпаду органічних речовин, але і їх синтез, внаслідок чого утворюється гумус. Гумус - це темна, багата на органічні речовини маса, яка не містить патогенних мікроорганізмів, без запаху. Гумус підвищує родючість грунту.

4. Санітарна охорона грунту

Велике значення в основах земельного законодавства приділяється охороні грунтів і підвищення їх родючості. Ерозія грунтів щорічно вражає великі площі сільськогосподарських угідь. Основи земельного законодавства зобов'язують промислові та будівельні організації не допускати забруднення грунтів відходами і стічними водами. Існує ряд заходів, що попереджають порушення земельного законодавства.

Антропогенне руйнування або деградація грунтів відбувається внаслідок помилок у господарській діяльності людини. Проявляється це у фізичному зниженні поверхні родючих горизонтів грунтів, забрудненні грунтів токсичними речовинами, що призводить до зниження врожайності сільгосп культур. Це і водна ерозія орних грунтів на схилах, яроутворення, видування орного шару вітрами, знищення грунтів кар'єрами, осушення боліт і т.д.

5. Гігієнічне епідеміологічне значення очистки населених місць

У процесі життя і діяльності людини безперервно утворюються різні покидьки:

1) рідкі - нечистоти, помиї; стічні води – побутові, промислові;

2) тверді - домашній сміття, кухонні покидьки, виробничі відходи, трупи тварин тощо      

Очищення населених місць - це комплекс заходів зі збору, зберігання, вивезення, знезараження й утилізації покидьків.

Гігієнічне значення очищення полягає в тому, що в разі неправильного збору, несвоєчасного вивезення, покидьки можуть стати причиною розповсюдження кишкових інфекцій, сибірки, гельмінтозів тощо.

Епідеміологічне значення очистки населених місць збільшується у зв'язку з тим, що покидьки є місцем виплоду мух, які грають велику роль у поширенні кишкових інфекцій. Крім того, в місцях накопичення покидьків розмножуються гризуни, які можуть бути носіями деяких інфекційних захворювань - лептоспіроз, туляремія; особливо небезпечних - чума.

6. Системи очищення населених місць
Існує дві системи очищення: вивізне, сплавна.

У разі вивізної системи покидьки спеціальним транспортом перевозяться в спеціально відведені місця для знезараження. При сплавній вивозять тільки тверді відходи, а рідкі нечистоти (стічні води) вилучають по системі труб за межі населеного пункту.

Вивізна система очищення населених місць (неканалізованих) від покидьків складається з їх збору, вивезення в місця знезараження та утилізації.

Збір покидьків - для збору твердих відходів існують різного типу убиральні і помийні ями. Розрізняють убиральні надвірні і люфтклозети. Всі вони мають підземну частину і наземну. Перша називається вигрібною ямою, основною вимогою якої є водонепроникність. Для цього дно і стінки вигребу роблять з бетону або цегли. Для посилення непроникності вигребу під його дно і навколо стінок (товщиною ЗО см) кладуть шар жирної глини. Кращим є люфтклозет. Його роблять безпосередньо у житлі, одна зі стін люфтклозета, в який вмонтовано вентиляційний   канал,   робиться   спільноюно   з   димоходом   від   кухонної  

або опадювальної печі. Піч і димар обігрівають вентиляційний канал і в результаті різниці температури утворюється постійний рух повітря з квартири в приміщення люфтклозета, потім через вентиляційний канал назовні.

Наземна частина надвірної вбиральні повинна мати достатні розміри, двері, які добре закриваються, хороше освітлення і витяжку.

Для зливу помиїв використовують помийні ями.

Для збору твердих покидьків застосовують сміттєзбірники різної місткості в залежності від їх призначення. Дворові сміттєзбірники повинні відповідати таким вимогам: бути водонепроникними, мати щільні стінки і дно, кришку для захисту від мух та атмосферних опадів і відповідати добовому накопиченню сміття, щоб попередити його загнивання.

Квартирні сміттєзбірники (ємністю 10-20 л) найчастіше це металеві відра з кришками. Дворові сміттєзбірники повинні знаходитися на відстані не ближче 15 м від житлового будинку і є гігієнічними, оскільки їх можна поставити на спеціальні платформи і вивезти спец транспортом, обладнаним підйомним краном, а на їх місце поставити чисті.

Вивезені з населеного пункту нечистоти знешкоджуються ґрунтовими методами: на полях асенізації, де знешкоджуються нечистоти і вирощуються сільгоспкультури і на полях заорювання, які використовуються тільки для знешкодження нечистот.

Для знезараження твердих покидьків застосовують такі методи: механічні (сміттєпереробні заводи), біотермічні (компостування, удосконалені смітники), хіміко-термічні (утилізаційні заводи), термічні (сміттєзгорання).

Сміттєспалювання проводиться в спецпечах при температурі 650-1200 градусів. Цей спосіб застосовується в густонаселених промислових районах, в курортних місцевостях, а також у тих випадках якщо покидьки становлять велику небезпеку в епідеміологічному відношенні і якщо сміття не можна використовувати в сільському господарстві (300 м від житла).

Каналізація населених місць

Каналізацією називають систему споруд, призначення якої - прийом стічних вод з місць їх утворення, транспортування стічних вод по мережі підземних трубопроводів за межі населеного пункту, знешкодження стічних вод і випуск їх у водойму чи на земельні ділянки.

Перевага каналізації: зводиться до мінімуму контакту людей з нечистотами, оскільки вони знаходяться в замкнутій системі труб, створюються умови високого санітарного комфорту, знижується смертність і захворюваність від кишкових інфекцій, попереджає забруднення об'єктів навколишнього середовища.

Розрізняють три види каналізації: фекально-господарську, промислову та зливну.

1)     Фекально-господарська каналізація - приймає стічні води і рідкі покидьки, які утворюються внаслідок господарсько-побутової діяльності і фізіологічних відправлень людини;

2)  промислова каналізація - приймає технічну воду підприємств;

3)  зливна - атмосферні опади.

Каналізація складається з послідовно з'єднаних будинкових, внутрішньо квартальних, вуличних та позаміських трубопроводів по яких рідкісні нечистоти надходять на очисні споруди.

7. Стічні води, характеристика - стічні води - це забруднені води, що утворюються внаслідок використання водопровідної води на побутові і промислові потреби, до них відносяться також атмосферні води.

Побутові стічні води включають в себе воду з кухонь, туалетів, душових, лазень, пралень і т.д.

У стічних водах у великих кількостях містяться органічні речовини (60%). Це забруднення характеризується таким санітарним показником як –БПК (біохімічна потреба в кисні) - це кількість кисню необхідного для повного біохімічного окислення органічних речовин, що містяться в 1 л води при температурі 20 градусів протягом 20 днів. У санітарної практиці обмежуються БПК5, тобто біохімічної потреби кисню для 1 л води протягом 5 днів. БПК5 для побутових стічних вод становить 185-600 мг / л. Окисленість побутових стічних вод становить від 35 до 220 мг 02 / л. До інших показників відносяться завислі речовини, хлориди, сухий залишок, азот амонійних сполук, фосфати, сірководень.

Побутові стічні води мають низьку прозорість, слаболужну реакцію (рН-7,2-7,6), велику кількість завислих часток. Небезпечні в епідемічному відношенні (утримують патогенні мікроорганізми та ентеревіруси, життєздатні яйця гельмінтів).

У промислових стічних водах багато токсичних речовин, різних спецкомпонентов, часто мають специфічний запах і підвищену температуру.

Зливні води діляться на дощові і талі.

Очистка та знезараження стічних вод.

Стічні води в обов'язковому порядку проходять очистку і знезараження до такої міри, щоб попередити забруднення водоймищ, які є джерелом питного і культурно-оздоровчого водопостачання.

Очищення стічних вод ділиться на механічну - звільнення від великих мінеральних і дрібних органічних речовин і біологічну - мінералізація органічних речовин, що знаходяться в розчиненому стані.

Механічне очищення проводиться за допомогою грат, піскоуловлювачів і відстійників. Великі плаваючі домішки затримуються на ґратах. У піскоуловлювачах, через які вода протікає з великою швидкістю 15-30 см/сек., встигають осісти тільки важкі частинки піску. З піскоуловлювачів стічна рідина надходить у відстійники, де 50-70% легких зважених органічних речовин випадають при повільному русі води.

Відстійники бувають: горизонтальні, вертикальні і радіальні (час перебування  води – 1.5 години, швидкість руху – 7 мм/сек., 0,7 мм/сек., 7 мм/сек..).

Мул чи осад, що утворюється після відстоювання, надходить в метантенки -  циліндричні або прямокутні резервуари з дном у вигляді конуса, закінчується мулової трубою. Мул вивантажується на мулові майданчики.

Біологічне очищення необхідна для мінералізації розчинених органічних речовин, які не можуть бути видалені під час механічного очищення.

Біологічне очищення в природних умовах здійснюється на полях зрошення, полях фільтрації і біологічних ставка. Очищення стічних вод у штучних умовах здійснюється в спеціальних спорудах - біологічних фільтрах (відтворюються умови грунту) або аеротенках (відтворюються умови водоймищ ).

8. Каналізація лікарень.

Стічні води соматичних лікарень, де відсутні інфекційні відділення, можуть спускатися у міську каналізацію без попередньої обробки. У населених пунктах, які не мають загальної каналізації, під час будівництва лікарні слід передбачити локальні очисні споруди, у котрих стічні води підлягають механічній (відстійники) та біологічній (біофільтри) очистці з наступним знезаражуванням шля­хом хлорування. Якщо лікарня мала, то доцільно робити очищення стічних вод на підземних ділянках фільтрації.

Дуже небезпечні в епідеміологічному відношенні стічні води інфекційних відділень лікарень. Тому нині віддають перевагу цент­ралізованому   знезаражуванню   усіх   стічних   вод   інфекційного відділення лікарні перед випуском їх у загальнолікарняну (загаль­номіську)   каналізацію.   Централізована   обробка   стічних   вод інфекційного відділення може здійснюватися такими способами:

1. Механічним очищенням стоків у септику з наступною об­робкою розчином хлорного вапна в кількості 30 мг активного хло­ру на 1 л стоків протягом 30 хв (залишковий хлор — не менше 1 мг/л). Осад із септика знезаражується термічною обробкою.

2. Безпосередньою обробкою стоків розчином хлорного вапна у кількості 50 мг активного хлору на 1 л стоків упродовж 60 хв (за­лишкового хлору має бути не менше 3—5 мг/л). Цей спосіб застосо­вується, якщо концентрація завислих речовин у стоках відділення не більша ніж 200—250 .мг/л.

Вилучення   та  знезаражування   твердих   покидьків.  У кожній лікарні має бути ретельно продумана система збору, тимча­сового зберігання, вилучення і знезаражування усіх твердих по­кидьків в умовах, які забезпечують високий санітарний рівень утри­мання будинків і подвір'я і запобігають поширенню інфекцій.

Для лікарень загального типу можна виходити з таких орієнту­вальних добових норм накопичення покидьків: 500—600 г (1— 1,5 л) твердих покидьків і 300—400 г харчових відходів на 1 ліжко та 20—25 г (0,05 л) — у поліклініках на 1 відвідувача.

У всіх приміщеннях лікарні, де є покидьки, повинні бути сміттєзбірники з кришками. Очищення їх має проводитися мінімум 2 рази на добу, перед зміною технічного персоналу. Після очищення збірники ретельно промивають і дезінфікують. З надвірних сміттєзбірників сміття вивозять щоденно і знезаражу­ють звичайними методами.

Тверді покидьки із заразних відділень (інфекційне, туберку­льозне, дерматовенерологічне), перев'язувальних, операційних і пологових (перев'язувальний матеріал, ампутовані частини тіла і таке інше) доцільно збирати окремо і спалювати у спеціальних печах-деструкторах, які часто роблять поряд з котельнею. Окремо слід вилучати радіоактивні відходи.

Мала каналізація. Споруди, призначені для відведення і очи­щення стічних вод від окремо розташованих, групи житлових або громадських приміщень, називають малою каналізацією. Мала ка­налізація застосовується у разі відсутності каналізації (сільська місцевість, сільські лікарні, санаторії, бази відпочинку, дитячі табо­ри тощо).

Продуктивність споруд малої каналізації звичайно невелика— від 0,5 до 500 м3 на добу. Потреба споруд малої каналізації дуже ве­лика у сільських умовах. З цією метою застосовують ділянки підземної фільтрації, фільтрувальні колодязі, підземні піщано-гравійні фільтри тощо; деякі конструкції (компактні установки) для доступності виготовляють заводським способом. Великий вибір цих об'єктів дозволяє за будь-яких місцевих умов правильно з гігієнічної точки зору вирішити питання вилучення і очищення стічних вод